Через блокування Суецького каналу, одного з найбільш завантажених торгових маршрутів, контейнеровозом Ever Given світ скоро може зіткнутися з дефіцитом туалетного паперу. Інцидент спричинив логістичну проблему у бразильського постачальника целюлози саме того сорту, з якого виготовляють туалетний папір. Адже на нього припадає третина світового постачання цієї сировини.
За повідомленнями ЗМІ
Зараз у це складно повірити, але туалетного паперу в СРСР не було аж до… 1968 року. Не важко згадати, особливо людям старшого покоління, що саме використовувалося до цієї воістину знаменної події у сфері особистої гігієни. Всі без винятку назвуть «нарізку» (звичайно, не ковбасну чи беконну) з радянських газет добровільно-примусової передплати, що лежала у кожному квартирному туалеті на видному місці.
Чим же пояснюється така тривала відсутність (на відміну від розвинених країн) вкрай необхідного предмета особистої гігієни? Мабуть, благополуччя і добробут власних громадян стояли для влади на останньому місці. Бо на першому були всілякі войовничі амбіції, втручання у внутрішні справи країн чи не всього світу. І що цікаво, чималу частину громадян це повністю задовольняло – багато хто із почуттям патріотизму міняв життєвий комфорт на ефемерне почуття приналежності до великої держави.
Але спочатку давайте трохи заглибимося в історію порушеної теми.
Проблеми особистої гігієни виїдали мізки людству ще від прісно-пам’ятних часів. Чого тільки варті страждання героїв-ненажер середньовічного сатиричного роману Франсуа Рабле «Гаргантюа і Пан-тагрюель», які й гадки не мали про щось на кшталт туалетного паперу.
Туалетний папір у санітарно-гігієнічних цілях вперше стали використовувати ще у 589 році до н.е. в Китаї. А вже у 1391-му в тому ж Китаї він набув широкого поширення. Наприклад, для імператорського двору щорічно поставляли 720 тисяч листів.
У 1857 році бізнесмен із Нью-Йорка на ім’я Джозеф Гайетті випустив туалетний папір, нарізаний квадратиками і упакований у пачки (приблизно так, як виглядають сучасні серветки). А рулонний (практично такий же, як продається й зараз) став вироблятися з 1890 року в США на паперовій фабриці Артура Скотта. Відтоді туалетний папір практично не змінювався. Хіба що у 1928 році для зручності користувачів рулони подекуди стали випускати з перфорацією.
А що ж Європа? У литовському місті Григишкес працювала фабрика, яка випускала туалетний папір ще задовго до Другої світової війни. Подейкують, що після «добровільного входження» республіки у 1940 році до складу СРСР, її продукцією зацікавилися та почали активно користуватися радянські вожді та «керівні особи на місцях». А ось прості радянські громадяни дізналися про туалетний папір майже через три десятиліття потому.
Нашій країні знадобилося аж цілих 50 років після жовтневого перевороту, аби піднести вірнопідданим простий, зовсім нескладний у виготовленні, потрібний гігієнічний засіб. Саме виробництво здійснювалося на імпортних машинах – вони були закуплені в Англії для Сясьського целюлозно-паперового комбінату. На них й розпочався випуск вітчизняного туалетного паперу. Перша партія надійшла у продаж 3 листопада, напередодні чергової річниці Жовтневої революції. Що це було, фатальний збіг чи ідеологічна недбалість? Однак у будь-якому разі «пильним органам» було чим зайнятися.
Що цікаво, спочатку нова продукція натрапила на нульовий попит – громадяни високотехноло-гічного космічного СРСР просто не знали, що потрібно робити з рулонами цього паперу, і не купували її. За роки побудови світлого майбуття вони звикли до сторінок із «Правди» та іншого тогочасного газетного мотлоху. До речі, у сталінські 30-ті, в атмосфері тотальної підозрілості та ненависті, надто пильні жителі радянських комуналок строчили доноси на своїх сусідів про те, що ті використовують в туалеті газети з портретами вождів…
Сміх сміхом, але спершу туалетний папір (артикул № 11135509651)
геть не користувався популярністю. Тоді радянська влада почала широкомасштабну рекламну кампанію нової продукції. Реклама туалетного паперу містилася в газетах, а в кінотеатрах перед початком фільмів крутили рекламні «журнали». У те важко повірити, але була навіть випущена детальна інструкція з використання туалетного паперу. Читаючи її, важко стримати регіт від відвертої дурні.
А далі сталося те, що зазвичай траплялося з усіма товарами широкого вжитку в плановій радянській економіці. Він став дефіцитом, бо недолуге планування, а за ним і промисловість не встигали за зростаючим попитом. За туалетним папером шикувалися чималі черги, в яких покупців отоварювали дрібним оптом -не більше 10-20 рулонів в одні руки. Рулони найчастіше нанизувалися на мотузочку. І однією з прикмет перебудовних 80-х стали ощасливлені дефіцитним придбанням люди, перевиті стрічками із туалетного паперу – немов революційні матроси патронташами. У ті роки навіть стало доброю традицією дарувати рулони туалетного паперу на Новий рік.
До речі, в СРСР із масової сьогодні продукції інтимної гігієни взагалі не вироблялися засоби для жінок. А засоби контрацепції, відомі у чоловічої статі як «Гумовий виріб № 2», виявлялися такої якості, що більше скидалися на джгут для дитячої саморобної рогатки і смерділи протигазом. Зате в балеті ми були попереду всієї планети.
Тож інформація про катастрофу в Суецькому каналі зовсім не привід панічно змітати з полиць туалетний папір. Вітчизняні рулончики не мають ніякого стосунку до бразильської целюлози.
О. ЯСНІЙ