60 років тому звели сумнозвісний Берлінський мур, що став одним із символів «холодної війни». Після Другої світової Берлін поділили між країнами-переможницями, СРСР, США, Великобританією і Францією на чотири окупаційні зони. Східну зону Берліна зайняли радянські війська, вона стала столицею НДР (Німецької Демократичної Республіки). У межах інших трьох зон з 1949 року діяла інша самостійна політична одиниця – Західний Берлін, частина Федеративної Республіки Німеччини.
Між двома частинами Берліна спочатку не було чіткого кордону – розділова лінія між ними проходила прямо по вулицях і будинках, водними шляхами і каналами.
Саме відсутність кордону й призводила до частих конфліктів. Обидва військово-політичні блоки, НАТО і країни Варшавського договору, ніяк не могли знайти спільної мови щодо ситуації навколо Берліна. У той час як уряд ФРН відмовлявся визнавати НДР і наполягав на проведенні загаль-нонімецьких виборів, влада НДР заявляла про домагання на суверенітет над Західним Берліном.
У 1958 році радянський уряд на чолі з «з вірним борцем за ідеали соціалізму» Микитою Хрущовим висунув так званий Берлінський ультиматум: закінчити чотирьохдержавне управління Берліном і перетворити його західну частину в демілітаризоване вільне місто. У разі відмови СРСР погрожував передати повний контроль доступу до міста владі НДР.
Ситуація ускладнювалася й тим, що економічна політика НДР, спрямована на те, щоб «наздогнати і перегнати ФРН», спричинила у Східній Німеччині збільшення виробничих норм, господарські труднощі, насильницьку колективізацію. Як результат, зовнішньополітична напруженість і більш високий рівень оплати праці в Західному Берліні спонукали тисячі громадян НДР виїздити на Захід.
Між тим межа між Західним та Східним Берліном була й досі відкрита. Уздовж неї, а це 44,75 кілометра, між двома частинами міста було впроваджено 81 вуличний і 13 пропускних пунктів у залізничній мережі. Проте існували й сотні нелегальних переходів з однієї частини міста в другу, чим щодня користувалися від 300 до 500 тисяч осіб. Зокрема, східні німці воліли здобувати освіту в НДР, де вона була безплатна, а працювати – у ФРН.
У серпні 1960 року НДР вперше ввела обмеження на відвідування Східного Берліна громадянами ФРН. У відповідь ФРН відмовилася від торговельної угоди зі східною частиною країни. Обидві німецькі держави почали нарощувати збройні сили, активізувалася пропаганда. Влада НДР скаржилася на західну загрозу, «провокаційні» порушення кордону і діяльність «агентів ФРН». Саме у той час зі Східної Німеччини дійсно тікали багато громадян (тільки за 1961 рік країну покинуло 207 тисяч східних німців).
Особливо загострилася ситуація у 1961 році, коли країну покинули понад 207 тисяч осіб, переважно з числа молодих і кваліфікованих фахівців. Обурена влада Східної Німеччини звинувачувала Західний Берлін і ФРН у всіх гріхах – «торгівлі людьми», «переманюванні» кадрів і спробах зірвати їхні економічні плани. Вона запевняла, що господарство Східного Берліна щорічно втрачає через це 2,5 мільярда марок.
Після безуспішних переговорів у 1961 році СРСР все ж відмовився від ультиматуму, але заохотив владу НДР посилити контроль над кордоном між двома частинами Берліна. Рішення закрити кордон НДР із Західним Берліном було прийняте 7 серпня 1961 року на засіданні партійного політбюро.
Берлінська стіна була складним комплексом, що складався з:
- бетонної огорожі загальною протяжністю 106 кілометрів і висотою в середньому 3,6 метра;
- огорожі з металевої сітки довжиною 66,5 кілометра;
- сигнального огородження під електричною напругою протяжністю 127,5 кілометра;
- земляних ровів протяжністю 105,5 кілометра;
- протитанкових укріплень на окремих ділянках;
- смуги довжиною в 14 кілометрів з гострих шипів і контрольно-слідової смуги з піском;
- 259 собачих майданчиків, 20 бункерів, які охороняли понад 11 тисяч вояків.
Будівництво Берлінського муру (стіни) почали 13 серпня о 1 годині ночі. Безпосереднє зведення розпочате двома днями пізніше, коли вся ділянка кордону була обнесена колючим дротом. Житлові будинки, які знаходилися в цій зоні, виселили, всі вікна, що виходили на Західний Берлін, – заклали, а пізніше ці стіни зовсім знесли.
Для проведення робіт було залучено близько 25 тисяч членів воєнізованих «бойових груп» з підприємств НДР, які зайняли лінію кордону із Західним Берліном. Їхні дії прикривали армійські частини. В стані боєготовності перебувала Радянська Армія.
Офіційно Берлінський мур називався «Антифашистський оборонний вал», але на Заході стіну назвали більш підходящою назвою – «Ганебною стіною». Берлінській стіні судилося простояти 28 років. У травні 1989 року під впливом перебудови в СРСР керівництво НДР втратило контроль над ситуацією. Тисячі східних німців бігли до ФРН через інші країни. Почалися масові демонстрації і протести. 9 листопада 1989 року уряд НДР дозволив громадянам отримувати візи для відвідування ФРН і Західного Берліна. В цей же день пізно ввечері відразу після виходу в ефір цього повідомлення сотні тисяч німців кинулися до кордону. Під натиском юрби кордон відкрили і Берлінська стіна впала.
В єдину країну НДР і ФРН об’єдналися за рік, у жовтні 1990-го.
Сучасні дослідники оприлюднили секретний наказ Міністерства державної безпеки НДР, в якому наказувалося стріляти на ураження по втікачах, включаючи жінок і дітей. За офіційними даними НДР, при спробах перетнути Берлінську стіну зі Східного Берліна в Західний були вбиті або загинули 125 осіб. За сучасними підрахунками число загиблих значно більше – від 645 до 1245.