6 жовтня – зачаття святого Івана Предтечі. Воно пов’язане з Благовіщенням і Різдвом Христовим, бо відбулося за шість місяців до зачаття Ісуса Христа, а його різдво – за шість місяців перед Христовим Різдвом.
Свято відзначається з V сторіччя. Жили у Палестині священик Захарія і його дружина Єлисавета, які безгрішно дотримувались усіх заповідей Господніх. Однак, доживши до поважного віку, не мали дітей і не переставали молитися, щоб Бог дарував їм їх. Одного разу, під час Богослужіння, Захарія побачив ангела біля жертовника. Ледь не знепритомнів від страху, але ангел заспокоїв його: «Не бійся, Захаріє, почуто молитву твою. Дружина твоя народить тобі сина, і даси йому ім’я Іоанн».
Ангел відчув, що Захарія не вірить словам його, і додав: «Я — Гавриїл і посланий благовістити тобі це. Будеш німий до дня народження, тому що не повірив словам моїм».
Віряни, вийшовши з храму, очікували на Захарію та дивувалися, чому так довго його немає. Адже він мав дати людям благословення. Та коли священик ступив на поріг, то не зміг мовити ані слова — був уражений німотою.
Пророцтво архангела Гавриїла справдилося: Єлисавета народила, й Захарія був звільнений від німоти.
Івана Предтечу і свято його зачаття дуже шанували у Київській Русі, спорудили на його честь багато храмів. Так, наприкінці ХІ століття біля північного боку Києво-Печерського Успенського собору коштом боярського сина Захарія звели церкву святого Івана Предтечі.
В Україні цього дня колись нічого не запасали на зиму, бо почорніє та пропаде. Чоловіки відпочивали, дівчата й жінки пряли, ткали й вишивали — єдине, що дозволялося їм.
Зазвичай день був досить холодний, тож починали топити: «На Предтечі вже тулися до печі”. Ще й віддавали шану пічникам — дуже важливим і потрібним людям. Для них пекли з житнього борошна обрядові пироги з картоплею і підносили, низько кланяючись.
Піч на селі мала велике значення. У печі не тільки готували їжу, на ній спали, народжували, відходили в інший світ. За повір’ям, через комин проникали у дім, щоб нашкодити людям, відьми, а також вилітали на шабаш. Щоб нечисть не потрапляла в будинок, димохід заговорювали, особливо намагалися це робити в дні великих церковних свят.
Цього ж дня молодь угадувала майбутню долю. Дівчата й парубки йшли до місця злиття — гирла двох річок, набирали два глечики води (порівну), приносили їх додому і дивилися, з якої посудини вона швидше випарується.
Якщо з глечика, який наповнювали з глибшої та довшої річки, то швидко вирішити проблеми не вийде, і навпаки.
До речі, якщо людині ворожіння показало невдачу, то її називали бідолахою і намагалися триматись від неї якнайдалі, аби самим не стати нещасними.
Також вірили, що свої біди перелічувати не можна, бо скільки нарахуєш лих, стільки ж прийде знову — накличеш.
Завбачували й зиму на Предтечу: як цього дня почути крики відлітаючих у вирій диких гусей — зима настане скоро і буде довга та студена. Обмаль грибів, багатий врожай лісових горіхів так само віщують морозну зиму.
Що ж, поживемо — побачимо.
Підготувала Тетяна МАЛИШЕНКО