13 грудня вшановуємо пам’ять апостола Андрія Первозванного.
Родом із Палестини, учень Івана Хрестителя, він перший з апостолів пішов за Ісусом, за що і дістав ім’я Первозван-ного. Проповідував Слово Боже у багатьох країнах Європи та Азії.
Подорожуючи Дніпром, зійшов на високі кручі й мовив своїм супутникам: «Бачите ці гори?
На них засяє благодать Божа, тут буде велике місто». Благословив місце, де стоїть нинішній Київ.
Хоч Андрій — християнський святий, але народні обряди в цей день мають дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, ритуальне кусання калити, парубоцькі збитки.
Ворожити дівчата починали ще на Катерину, однак пік ворожіння припадав у ніч з 12 на 13 грудня. І чого вже тоді не робили: вдивлялись у дзеркало, морили голодом пса, а потім давали бідоласі спечений хлібець — примічали, чий смаколик він проковтне першим. Та найпопулярнішою була символічна сівба конопель, льону по стодолі, хліву. Ще з Катерини дівчина носила при собі зав’язане в поясі зерня, а в ніч перед Андрієм сіяла його кажучи:
Андрію-Андрію, я на тебе сім’я сію,
Наміткою волочу, бо дуже заміж хочу.
Поволочивши посіяне поясом або наміткою, йшла додому не озираючись, засинала з вірою, що суджений неодмінно присниться. Під подушку клала замок з ключем, аби побачити вві сні, хто його відімкне. Бо той і засватає.
Йдіть до хати калиту кусати
Калиту — великий солодкий корж — печуть спільно. Вішають на довгу шворочку для веселої ас, розваги — «Кусання калити».
Вогонь у печі треба розвести дровами, тихенько взятими в сусідів. Діставши з печі, калиту прикрашали калиною, цукерками, родзинками, горіхами, маком або підсолоджували медом. Відкусити шматок треба, не беручись руками. Та найвеселіше не тому, хто пробує відкусити, а всім, хто спостерігає. Хто не зумів посмакувати калитою, того мазали сажею.
Після забави лаштували вечерю, калиту ділили на всіх порівну.
Капості пробачаються, але раз… на рік
Свято вважається парубоцьким: як би не бешкетували хлопці на Андрія, їм усе пробачається. Здебільше лякали дівчат, коли ті верталися з вечорниць. Не до сміху було лише батькам, які не пускали доньок гуляти з парубками. Раз на рік, саме на Андрія, парубоцтво мало право помститися: сховати віз, розібрати хлів, зняти ворота…
Вершиною капосної майстерності було зняти дерев’яний туалет і прикріпити до хати так, щоб господар, зранку ступивши на поріг, потрапив у власний клозет. Батьки, котрі мали дівчат на виданні, всю ніч не спали, охороняли господу, ховаючись у коморі. Та де там. Вранці шукали по селу свої ворота та знімали собачі буди з верби, подекуди разом з переляканим чотириногим охоронцем.
Як на Андрія снігу ще не було, то зима буде тепла,
а як випав — то довга й студена.
Тетяна МАЛИШЕНКО