Автомобіль у Радянському Союзі, всупереч крилатому вислову Остапа Бендера, для пересічних громадян був і справді розкішшю. Мати ж машину «забугорного» виробництва дорвнювало
весіллю з іноземкою. Проте зарубіжні лімузини накручували кілометри радянськими дорогами в усі часи. Зрозуміло, що їх кермо тримали далеко не прості смертні.
Першим легальним покупцем іноземного автомобіля в країні став Володимир Маяковський. Машину (Renault NN з 4-циліндровим двигуном у шість «коней») він придбав, коли опинився в Парижі. Машина викликала заздрість недоброзичливців, і «пролетарському поетові» довелося виправдовуватися та скласти вірш про те, як він «з Парижа привіз Рено, а не духи і не краватки».
У 1931 році у Нью-Йорку пройшли гастролі Великого театру, де шквал овацій зривала оперна співачка Антоніна Нежданова. На отриманий гонорар вона й купила Ford Tudor з 50-сильним мотором.
Слідом за Неждановою іномарки стали привозити й інші зірки мистецтва. Улюблениця кремлівських керманичів актриса Любов Орлова каталася на Packard-120, а балерина Великого театру Ольга Лепешинська — на кабріолеті Ford-V8. Втім, і номенклатура себе не обділяла. Наприкінці 1930-х років третій секретар Дніпропетровського обкому Леонід Брежнєв гасав містом на американському Buick-90 Limited. Хоча, швидше за все, іномарка належала гаражу обкому.
«Поголів’я» іномарок у країні збільшилося після війни. Невелика кількість «віллісів» по ленд-лізу не йшла ні в яке порівняння з величезним парком трофейних автомобілів з Німеччини. Звичайно, привезти «німкеню» міг лише офіцер не нижче підполковника. У крайньому разі, пронирливий інтендант з капітанськими погонами. Численні БМВ, «хорьхи», «опелі» і «мерседеси» стали ознакою успішності їхнього власника.
Від військових дещо перепадало і цивільним. Так, режисер Роман Кармен у 1945 році отримав у подарунок від генерала Павла Батова двомісний кабріолет Mercedes-Benz 230. Автор хітів «Темна ніч» і «Сплять кургани темні» Микита Богословський з дозволу заступника голови Раднаркому Молотова отримав кабріолет Steyr. Автор «Катюші» Матвій Блантер мав автомобіль марки Steyr.
З випуском перших «Побєд» трофейні машини втратили колишню привабливість. А до кінця 1950-х поголів’я німецьких скакунів на радянських дорогах і зовсім скоротилося.
У 1958 році на гастролях у Канаді прима-балерина Великого театру Галина Уланова купила собі сріблястий Mercury Monterey. Машина мала темно-вишневий салон, коробку-автомат і мотор у 312 коней. Інша зірка Великого театру — тенор Сергій Лемешев — мав у власності Plymouth Savoy. А ось його вічний конкурент Іван Козловський надавав перевагу таксі.
У 1959 році в Москві відбулася «Американська національна виставка», де були представлені новинки американського автопрому. Назад у США машини не повернулися, а були продані іноземним дипмісіям. Через 5—6 років ці автомобілі, згідно з визначеною процедурою, дипломати здавали в комісійний магазин. Тут їх і купували заможні радянські громадяни. До їх числа потрапив і автор хітів «Королева краси», «Весілля» і «Чортове колесо» Арно Бабаджанян — він придбав шикарний Imperial Le Baron.
У культовій кінокартині 1968 року «Мертвий сезон» резидент ЦРУ роз’їжджав на шикарному Mercedes-Benz W198 Gullwing. У реальності машина належала ленінградському… автомеханіку. Автомобіль потрапив до нього завдяки збігу обставин. Спочатку Mercedes придбав під час закордонного відрядження Микита Хрущов. Проте його улюбленою машиною, як і раніше, лишався кабріолет Cadillac Fleetwood із ставки Гітлера під Вінницею. A Mercedes був переданий у Ленінградський НДІ паливної апаратури для розробки системи вприскування палива. Але виявилося, що для авто така система була б великою розкішшю. Mercedes «списали», і він виявився у власності директора НДІ. Але невсипущі органи притягли підприємливого керівника до відповідальності. І той швиденько продав машину механіку з інститутського гаража.
Була своя іномарка і у першого космонавта Землі Юрія Гагаріна. У 1965 році у Франції він побував на підприємстві компанії Matra, що випускала ракетно-космічне обладнання та автомобілі. Вгледівши ефектне купе Matra-Bon-net Jet VS зі склопластиковим кузовом, Гагарін захоплено оглянув автомобіль. Через кілька місяців посольство Франції передало в Москві Юрію Олексійовичу небесно-блакитне диво у подарунок. Але через почуття патріотизму, на «французі» космонавт майже не їздив, віддаючи перевагу «Волзі» (ГАЗ-21).
Як і раніше, до іномарок були небайдужі діячі мистецтва. У Володимира Висоцького за 10 років побувало п’ять іномарок. І майже на всіх автомобілях бард потрапляв у ДТП. Актриса Нонна Мордюкова користувалася купе Lincoln Con-tinental. Траплялися і курйози. Наприклад, Людмилі Зикіній заборонили мати іномарку під приводом того, що виконавиця російських пісень повинна користуватися вітчизняною продукцією.
Наприкінці 1970-х ставки мита на ввезення в СРСР іномарок були істотно знижені. Загрози для економіки це не несло, оскільки у пересічного населення валюта не водилася. А більшість з тих, хто вертався із закордонного відрядження, на інвалютні рублі вважали за краще брати «Жигулі», із запчастинами для яких проблем не виникало… Більшість, але не всі. Наприклад, моряки торгового флоту завжди привозили з рейсу по машині. Правило «не більше одного автомобіля на борту» майже завжди ігнорувалося. Судна прибували в СРСР обвішані автівками. І вже на початку 1980-х у портових містах — Одесі, Ризі, Клайпеді, Владивостоці — іномарки щосили розсікали по дорогах. Щоправда, аби продати машину, необхідно було, щоб вона рік простояла на обліку в ДАІ.
Масове ввезення іномарок в СРСР почалося вже з другої половини 80-х. Спочатку радянські громадяни везли машини з країн соцтабору. Крім рідних «Лад», попитом користувалися чеські «Шкоди». Куди менше котирувалися югославські «Застави» і німецькі «Трабанти». А з початком виведення Центральної групи військ вже цілий потік вживаних автомобілів хлинув із Німеччини.
Надалі купити іномарку стало простіше. Щоправда, якщо тільки в кишені була необхідна сума.
О. ЯСНІЙ