24 листопада в Україні – День пам’яті жертв Голодомору/
…Чимало усього — і доброго, і лихого спливло від перших повоєнних, вкарбованих у пам’ять літ. Але, як зараз, перед очима матуся, солдатська вдова Катерина Аристархівна, — стомлена на роботі, ділиться з нами радістю, що Микитович записав їй сьогодні більше одного трудодня. (Артем Микитович Кемський вів облік трудоднів у бригаді —прекрасна і чуйна людина, на фронті ногу втратив. Тільки тепер здогадуюся, що солдатським вдовам, аби хоч якось підтримати, він зайві трудодні нараховував).
А ще пам’ятаю почуття нестерпного голоду. Можливо, й здалося мені, малому, що трудодні — саме та омріяна їжа. Одного разу не витримав і запитав у матері: «Дядько Артем пише й пише трудодні, а коли ми їсти їх будемо?»…
Арифметика тих трудоднів була дуже простою. Це збагнув, коли підріс. У мами за місяць виходило до 28 трудоднів. І це притому, що на руках у неї було четверо солдатських сиріт, яким треба було раду дати. На кожен трудодень у нашому колгоспі імені Молотова після війни нараховували всього 150 грамів ячменю та 11 копійок. Зароблене збіжжя видавали наприкінці року. А з копійчаних грошей на руках не лишалося майже нічого, бо треба було ще й сплачувати різні податки в сільраду.
У свої п’ятнадцять, після семирічки, почав працювати в МТС причіплювачем. Через рік став трактористом на ХТЗ-30… Про цей, далекий від досконалості трактор, і сьогодні можна почути чимало схвальних відгуків, як про гордість вітчизняного машинобудування. Але не від тих, хто на них заробляв гіркий від поту окраєць хліба. Його сконструювали без кабіни, з металевим сидінням. А ще треба було щозміни підтягати вкладиші шатунів — злити мастило, зняти піддон, затягти кріплення, а потім знову все зібрати докупи…
Із села курси трактористів у 52-му нас закінчило двадцятеро. Сьогодні серед них про голодне дитинство, і про кляті трудодні, і про незграбні ХТЗ згадують всього лише двоє —Михайло Коло-мієць і я… Та й нам вже скоро на небо слідом за хлопцями, які нас випередили, — плекати разом із ними вже не земні, а Господні поля…
Сповідь Миколи Івановича Пильгуна, 1936-го р. н.,
записав Олександр ПЕРЕПЕЛИЦЯ
Маломихайлівка, Покровський район
СВІТ РОЗУМІВ, ЗАСУДЖУЄ І СОЛІДАРИЗУЄТЬСЯ З УКРАЇНСЬКИМ НАРОДОМ
16 держав світу —Естонія, Австралія, Канада, Угорщина, Ватикан, Литва, Грузія, Польща, Перу, Парагвай, Еквадор, Колумбія, Мексика, Латвія, Португалія та США — на міжнародному рівні визнали Голодомор в Україні 1932—1933 років геноцидом. Сталінський Голодомор щодо українців було визнано геноцидом 15 штатами США.
Росія лише раз (у 2008 році) вшанувала пам’ять загиблих, але категорично відмовилася визнавати сталінську політику 1932—1933 років стосовно українських селян актом геноциду.
Ще низка країн в офіційних зверненнях засудили Голодомор як акт винищення людства, вчинений тоталітарним сталінським режимом, або вшанували пам’ять його жертв, зокрема: Аргентина, Андорра, Бразилія, Італія, Іспанія, Чилі, Чехія, Словаччина, Мексика.
Геноцидом українського народу Голодомор визнають Католицька церква, Українська греко-католицька церква, Константинопольська православна церква, Українська православна церква Київського патріархату, Українська автокефальна православна церква, а також Українська православна церква Московського патріархату.
На міждержавному рівні пам’ять жертв Голодомору без зазначення терміну «геноцид» вшановували: в ООН, ЮНеСкО, ОБСЄ, ПА ОБСЄ, Європарла-менті, Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ).
БЕЗ ТЕРМІНУ ЗАБУТТЯ
Голодомор був цілком свідомою політикою Сталіна стосовно українського селянства, актом примусу й залякування, відповіддю на непокору й опір українців політиці насильницької колективізації.
Згідно з Висновком судової науково-демографічної експертизи Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи Національної академії наук України внаслідок учиненого геноциду в Україні загинуло 3 мільйони 941тисяча осіб, з них: протягом лютого-грудня 1932 року — 205 тисяч, у 1933 році — 3598 тисяч, у першій половині 1934 року — ще 138 тисяч.
Упродовж десятиліть тема Голодомору була табуйованою. Допоки існував комуністичний режим, навіть говорити
про голод 1932—1933 років було суворо заборонено. Лише 28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», згідно з яким Голодомор був визнаний геноцидом українського народу.
Відповідно до українського законодавства «публічне заперечення Голодомору 1932—1933 років в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності українського народу і є протиправним».