До 100-річчя «Зорі».
17 квітня «Зорі» виповнюється 100 років. Напередодні ювілею ми відкриваємо рубрику, в якій нагадаємо про сторінки минулого газети, розповімо про її журналістів, редакторів, тих, хто робив газету впродовж цього століття. Сьогодні — розповідь про те, як виникла газета.
На сторінках твоїх не раз звучав мій голос:
Поезія і труд єдині в наші дні.
Хай молот гримає, шепоче в полі колос,
І лине гордий спів в простори осяйні! —
так писав Володимир Сосюра у вірші з нагоди 40-річчя «Зорі». Нинішньої весни «Зоря» відзначає 100-річчя. Родовід вона веде від газети «Звезда», перший номер якої вийшов 17 квітня 1917 року. «Звезда» була органом Катеринославського комітету Російської соціал-демократичної робітничої партії.
Внаслідок Лютневої революції став можливий легальний вихід «Звезды». Ця революція розбудила в Україні могутній національно-визвольний рух. Чому ж «Звезда» виходила російською мовою? У Катеринославі і на Криворіжжі тоді було багато неукраїнського пролетаріату, якому адресувалась газета. Тимчасово вона виходила щотижня. Ціна — п’ять копійок. Вгорі газету прикрашало гасло: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!»
Редакція і контора тоді були за адресою: вул. Кудашівська, 11 (нині вулиця Барикадна). Вихід газети не випадково був приурочений до 4 квітня (ст. стиль), бо саме на цей день припадали сумні п’яті роковини розстрілу робітників на Ленських копальнях у Сибіру.
На першу сторінку було винесено статтю одного з редакторів — М. Копилова «Лена». В ній автор нагадав про події 1912 року. Завершував матеріал згадкою про першу світову війну: «Війна розладнала і затримала визвольний рух, але царизм день у день рив сам собі могилу, розоривши країну і штовхаючи її на шлях загибелі. Тепер він упав…
Хай буде земля йому тяжким гранітом.
Безперервно розширюючи шлях класової боротьби, створюючи масові організації, пролетаріат у день пам’яті загиблих жертв кривавого режиму може сказати:
«Так було, але так не буде, не буде».
Справді, так хотілося, аби більше по робітниках ніколи не стріляли.
…Весь вечір третього квітня не гасло світло у двох кімнатах редакції нової газети. Краєзнавець Михайло Шатров у книзі «Місто на трьох пагорбах», правда, твердить, що редакція знаходилася по Упорній вулиці (нині вулиця Глинки). Редактор Микола Копилов сидів над передовою. Поряд, за сусідніми столами, правили гранки статей, заміток, кореспонденції Серафима Гопнер і учасник першої російської революції Михайло Бек.
Друкували перший номер, присвячений в основному п’ятиріччю ленських подій, неподалік — в одноповерховому будинку на розі Упорної і Московської. Тут, у малесенькій друкарні Шварцмана, яких було немало у старому Катеринославі, розладнана плоскодрукувальна машина видала перший тираж.
Нелегко він дався. Усі співробітники редакції по черзі крутили махове колесо ручного приводу друкарської машини. Потім наспіли добровольці, підсобили і складачі, друкарі. На ранок усе було готове. На світанку четвертого квітня хлопчаки зі стосами, які гостро пахли друкарською фарбою, наввипередки кинулись у місто. Як писав М. Шатров, найпрудкіші з них на ходу стрибали на підніжки вагончиків міських трамваїв, що рухалися в бік Брянського заводу. Там не доведеться і горло дерти — умить розберуть нову газету.
Крім С. Гопнер, організаторами нової газети були Т. Бондарев і М. Трубний. До складу редколегії входили В. Ватін, С. Гопнер, І. Жуковський, Е. Квірінг, М. Копилов, Д. Лебедь. Активну участь у виданні «Звезды», свідчить дослідник В. Борщевський, брали Г. Петровський і В. Аверін. За спогадами С. Гопнер, поряд з політичними статтями, фейлетонами і віршами, написаними здебільшого робітниками й солдатами, газета публікувала багато кореспонденцій, що висвітлювали життя на виробництві.
«Звезда» друкувалася легально до 2 квітня 1918 року. В період австро-німецької окупації редакція була змушена піти у своє перше підпілля, газета продовжувала виходити нелегально. Після розгрому австро-німецьких окупантів вона відновила свою відкриту діяльність. Коли в червні 1919 року Катеринослав захопили денікінці, «Звезда» перервала свою діяльність і відновила вихід тільки у квітні 1920 року. Потім тираж її неухильно зростав і в 1927 році досяг 42 тисяч.
Микола ЧАБАН