Радянські ідеологи спочатку намагалися заборонити моду, потім управляти нею і закінчили… безуспішними спробами зупинити її.
Тож давайте заглянемо в гардероби наших батьків, дідусів та бабусь. А може, й самі згадаємо, що ж паморочило нам голови у бажанні не відставати від моди.
Звідки у батника комірець
Сорочки з відкладним коміром з’явилися у 50-і разом зі стилягами (такими собі протестантами проти прийнятих у суспільстві стереотипів поведінки). Ті називали їх по-іноземному «бат-тондаун», і згодом складне для вимови слово асимілювалося в батник.
Сподобатися і стати доступними народові й справді зручні у носінні та модні батники змогли лише в 70-ті. А історики моди до сьогодні не можуть розібратися, хто ж першим почав хизуватися створенням батника – законодавці європейської моди Коко Шанель чи Руді Гернрайх?
Балахон від примадонни
Популярності Алли Пугачової й сьогодні можуть позаздрити всі сучасні зірки естради разом узяті. На початку кар’єри майбутня примадонна одягалася надто просто: довгі спідниці, вже згадані батники, нудні «офіційні» сукні… Аж доки в її гардероб не втрутився дизайнер В’ячеслав Зайцев. Для виступу на фестивалі у польському Сопоті (1978 р.) він придумав для співачки сукню-балахон. Та одночасно вдало приховувала всі недоліки фігури і була досить яскравою та екстравагантною.
Цей зухвале вбрання не всім заручницям моди сподобалося – співачці навіть приходили гнівні листи від шанувальниць. Але багатьом «пампушкам» новий тренд припав до душі.
Міні-спідниця завітала з Британії
«Згубний вплив Заходу» відчувався в СРСР вже у 50-х. А десятиліттями пізніше у «залізній завісі» з’явилася справжня тріщина. Чи не першою в неї проштовхнулася міні-спідниця. Викроїли її в Об’єднаному королівстві вочевидь по «лекалу» шотландської чоловічої спідниці – кілту.
Дуже скоро наші модниці стали безжально обрізати свої спідниці до все більш кардинального міні. Влада намагалася якось боротися з цим трендом. Однак повномасштабну кампанію проводити не стали – борці за моральність мстилися по дрібницях. Комсорги стояли біля входу до вузів і відправляли переодягатися надто сміливих студенток.
Болоньєвий плащ і… секс-символ
Своєю нечуваною популярністю вдяганка зобов’язана Алену Делону. У 1962 році у наш кінопрокат вийшов фільм Вісконті «Рокко та його брати», і французький актор моментально став секс-символом для радянських жінок.
Чоловікам же сподобав-[ плащ Делона із синтетичної тканини, яку назвали «болонья». Навіть неповороткі радянські чиновники примудрилися налагодити її виробництво буквально за кілька років, проте шалений попит задовольнити так і не могли. В кінці 70-х такі плащі стали носити й жінки. Потреба ще більше зросла…
«Ковбойські штани» на всі випадки життя
Іноді мода в радянському суспільстві набувала ознак якогось божевілля. Наочно це можна побачити на прикладі джинсів. Мода на них
блискавично охопила країну після виходу на екрани американського фільму «Чудова сімка». Незважаючи на критику, його подивилися майже 70 мільйонів глядачів. І багато з них вперше дізналися про існування «ковбойських штанів».
Неймовірна популярність ідеологічно «чужих» джинсів дратувала владу навіть після того, як їх стали офіційно імпортувати з Індії та Болгарії. Весь радянський період вони залишалися головним трендом, трохи змінюючи форму: від кльошу до «бананів». Благополучно дожили «ковбойські штани» і до наших днів.
Парасольки з Піднебесної
У 50-х радянські магазини «завалили» товарами з Китаю. Саме тоді дві великі країни почали посилено дружити й будувати разом комунізм. Союз відправляв до Піднебесної обладнання, метали, а звідти отримував ширвжиток, вироблений кустарним способом.
Втім, невибагливі радянські люди, які встигли скучити за красивими речами, буквально накинулися на них. Особливим попитом користувалися китайські парасольки. Та ще й віяла, але їх частіше чіпляли на стіни, як прикраси.
Мода закінчилася так само несподівано, як і почалася. Помер Сталін. На ХХ з’їзді розвінчали його культ особи, чим смертельно образили керманича КНР Мао Цзедуна. Торгівля припинилася, почалися збройні конфлікти. Ховатися під таку парасольку стало якось непатріотично.
Час штучного хутра
Мода на штучні матеріали стартувала в кінці п’ятдесятих. Схожі тенденції спостерігалися у всьому світі, і Союз не став винятком. Люрекс, нейлон, акрил, крепдешин, поліестер і всі інші винаходи хімпрому запаморочили голову дизайнерам і модельєрам.
А на початку 60-х настала справжнісінька ера штучного хутра. Шубки з чогось хімічного стали просто обов’язковими для модниць. Хоча спочатку і передбачалося, що воно стане лише дешевою заміною, купували його навіть ті, хто міг собі дозволити справжню норку.
Пік популярності «хімії» припав на середину 70-х. Найдивовижніше, що якість такого хутра було досить низька, і морози воно просто не витримувало. А в дев’яностих трапився парадокс: коли нарешті вдалося підвищити його характеристики, штучне хутро вийшло з моди.
Якщо в капіталістичному світі мода була лише легким і примхливим бризом, який будь-коли міг поміняти напрямок, то в Союзі «пошесть» на окремі речі трималася десятиліттями. А при постійному дефіциті всього добряче нагрівали руки різношерсті спекулянти, яких не страхали навіть Кримінальний кодекс і тюремна баланда…
О. ЯСНІЙ