Чому ініціатива відродження легендарної споруди може стати корисною для всієї Дніпропетровщини
Ще місяць тому перший заступник голови «обласного парламенту» Геннадій Гуф-ман провів установчу нараду, присвячену перспективам відродження в обласному центрі видовищно-спортивного комплексу «Метеор». Побудований «Південмашем», багато років він вважався однією з візитівок мі-ста-мільйонника та усієї області. Але, на жаль, будівля давно знаходиться у вкрай занедбаному стані – як і напівживий державний ракетний концерн, що втратив можливість утримувати колись славетний «Льодовий палац». Тому нарешті був змушений передати її у комунальну власність Дніпропетровщини.
«Метеор» – знакова спортивна та культурна споруда нашої області. Останні роки вона стояла покинутою, і я вірю, що ми здатні повернути в неї життя. Місто Дніпро заслуговує на сучасний спортивний і культурний заклад міжнародного рівня. Так, реконструкція та перетворення колишньої легенди на нову потребує чималих зусиль…» – зазначає Гуфман.
Він має рацію. Тому потрібна чітка концепція майбутнього процесу, який буде надто тривалим та дорогим – якщо використовувати звичайну чиновницьку логіку. Обласний центр та й Дніпропетровщина загалом таке вже неодноразово бачили.
Проте Гуфман чудово розуміє сучасні українські реалії та надто обізнаний, за рахунок чого вдається досягати заздалегідь бажаних результатів. Для людини, яка щойно потрапила у поважний владний кабінет, це надто важливо. Коли ти оперуєш не привабливими політичними
гаслами, а конкретними цифрами, бізнес-планами та не забуваєш про принципи економічної доцільності. Крім того, ще до початку будь-якого «забігу» відповісти на всі важливі питання, які виникатимуть у ході будівництва, а то й після його закінчення.
А вони обов’язково виникатимуть, і вже дуже скоро. Бо реконструювати реально, проте складніше завчасно визначитися – з яким саме функціоналом.
Саме від цього залежатимуть попередні проектні рішення і майбутнє оздоблення комплексу. І вони мають бути прийняті вже з урахуванням перспектив використання оновленого «Метеору».
Навряд чи стратегічні задуми ініціаторів обмежуються колишнім спортивно-традиційним баченням. Реально припустити, що за мету поставлено забезпечити не лише тренувальну базу для спортсменів, переважно дитячого або підліткового віку. Згодом, у процесі, може виникнути підгрунтя для створення у Дніпрі професійного хокейного клубу і сучасної бази для фігуристів, налаштованих на медалі цілком дорослих змагань найвищого гатунку. Приклад олімпійської чемпіонки Оксани Баюл, яку виховав саме Дніпро, ще є досить свіжим, хоча багатьма й сприймається як легенда.
Варто розглянути й дещо інший сценарій. Відроджений
комплекс може взагалі бути багатофункціональним. Тоді він стане в пригоді не тільки спортсменам або відвідувачам колишніх концертів, а й місцевому бізнесу. Великому вітчизняному бізнесу, який давно використовує зарубіжні експо-можливості, беручи участь у міжнародних виставках у країнах Європи, де давно навчились на цьому непогано заробляти.
Від задумів до їх реального втілення має пройти досить тривалий час. Завтра або післязавтра точно не вийде. Очікувати на швидкий результат – приблизно те саме, що після ночі кохання зранку питати «Так де дитина?»
До речі, і з грішми на реалізацію амбітного проекту в та-
кому разі буде простіше – якщо в перспективі застосувати вже існуючі в Україні механізми державно-приватного партнерства. Варто зізнатися, що така перспектива поки що дуже й дуже далека. Але не виглядає фантастичною.
Однак сьогодні слід усвідомлювати, що від задумів до їх втілення у реальне життя має обов’язково пройти досить тривалий час. «Все та й відразу», завтра або післязавтра точно не вийде. Всім розумним людям ясно, що і у вищенаведеному випадку очікувати на швидкий результат – приблизно те саме, що після ночі кохання зранку вже питати «Так де ж дитина?»
Але перший крок зроблено. І це свідчить про серйозні задуми на перспективу – усупереч дуже модному в сучасній політичній реальності принципу «Сьогодні сказав, а завтра геть забув і взагалі викинув з голови».
Довга дорога завжди починається з першого кроку.
Любомир ЛОГОВЕНКО