Завтра – Вознесіння Господнє (Вшестя), одне з дванадцяти головних церковних свят
Припадає воно на сороковий день по Великодню і завжди на четвер. Тому кажуть: «Ніколи не бути Вознесінню у середу».
Після Вшестя вже вітаються одне з одним не словами «Христос Воскрес!», а «Слава Ісусу Христу!»
«Хто увірує, той буде спасенний»
За євангельським переказом, це день, коли Ісус вознісся на Небо і сів праворуч Отця.
Та перш ніж піднятися на небеса, Син Божий зібрав своїх учнів у передмісті Єрусалима – Віфанії, на горі Єлеон, дав їм останню настанову: «Ідіть і навчайте усі народи, хрестячи їх во ім’я Отця, і Сина, і святого Духа. Навчаючи їх, зберігайте все те, що я вам заповів, і я перебуватиму з вами повсякдень. Хто увірує, той буде спасенний, а хто не увірує, то буде осуджений. Ім’ям моїм виганятимуть бісів, на хворих будуть руки класти, і добре їм стане».
Промовивши так, підняв руки Свої, благословив апостолів. «І коли благословляв, то став віддалятися і на небо возноситися. Вклонившись Йому, вони вернулися до Єрусалима з великою радістю…», адже Спаситель подарував людям надію на прощення та на вічне життя.
Від IV століття свято стає загальновизнаним. Історик церкви Сократ (не плутайте його з античним філософом Сократом) називає Вознесіння «всенародним празником». У цьому ж столітті цариця Єлена поставила храм на місці Христового Вознесіння.
До хлібів слід нести хлібне
Напередодні, в середу, йдуть до церкви сповідатися й причащатися. А в четвер правиться урочиста служба Божа. Священик вбирається в білі шати.
Колись цього дня скликали гостину. Господарі ставили на стіл холодець (передусім з півня), борщ або капусняк, печеню, кашу, локшину, кисіль, пиріжки з яйцями і городньою зеленню, які так і називали – «вознесенські». Пекли з цієї нагоди обрядове печиво у формі драбинок, щоб «Ісусові було по чому піднятися на небо». Готували також пласкі млинці з пшоняного борошна – «божі онучі». За повір’ям, Господь ними обгортає ноги і тоді йому «не мулько» добиратися драбинкою до неба.
Таке частування носили і на могилки, аби пом’янути небіжчиків. Люди вірили, що від Великодня до Вознесіння двері раю лишаються відчинені, душі померлих перебувають поміж нас. Навіть у пеклі не мучать грішників, а відпускають на землю.
Селяни виходили цього дня на луг, на сіножаті, аби пересвідчитися, чи добре підросли трави: як по пояс дорослій людині, раділи – буде вдосталь сіна для корови. Адже через два тижні (відразу після Трійці) починалися сінокоси. Як правило, до Зелених свят ніхто трави косою не чіпав.
Обходячи ниву, спостерігали, чи жито заколосилося. Погана прикмета, коли хлібні злаки не викинули до Вшестя колос. Тож, аби відвести неврожай, йдучи «на хліба», брали з собою печиво-драбин-ки. Старі люди казали: до хлібів (у жито-пшеницю) слід нести хлібне – воно допоможе рости й розвиватися. Сідали на краю поля, на скатерку розкладали «драбинки» і хліб. Почастувавшись, крихти кидали в землю, примовляючи: «Божі пташечки! Визбирайте крихточки і пощебечіть перед Богом та випросіть у Нього, Милосердного, для нас ласки».
Примічали, як на Вознесіння гарна погода, то на добрий врожай, а мрячка – на недорід. Гучно співають соловейки – довго протримається тепла сонячна погода.
Тетяна МАЛИШЕНКО