Розкрила самотужки вбивство чоловіка. Це історія про бездіяльність правоохоронних органів Павлограду та про хибні судово-медичні експертизи. Майже 2 роки тому родина Солонських втратила люблячого батька та чоловіка, гірничорятувальника Михайла. В перший день осені 2019 року біля одного з торгових центрів Павлограду, на центральній площі міста, вбили чоловіка. Одна за одною судмедекспертизи Павлограду, а потім Дніпра, дають висновок: Михайло помирає від хронічної хвороби. Дружина не вірить лікарям й наважується на останній крок на шляху до правди – ексгумацію. І нарешті правдивий висновок. Чи понесли покарання лікарі за хибні експертизи та про біль, що не загоїться вже ніколи.
Середмістя Павлограду. Торговий центр “Куб”. Майже 2 роки тому тому ця площа стала фатальною для Ксенії. Тут вбили її чоловіка Михайла.
“Вот эта лавочка, на которой непосредственно сидела вся эта группировка. Буквально в нескольких метрах от этой лавочки находился мой супруг, общался, стоял спокойно со своим знакомым. И вот как раз от этой лавочки отделился человек, подошел и через несколько секунд нанёс удар, который оказался смертельным. Мой супруг упал вот здесь и больше не встал”.
Це сталося в ніч на перше вересня 2019 року. Михайло зі знайомими відпочивав в одному з закладів міста. Близько опівночі чоловік вийшов на вулицю. Стояв у компанії своїх знайомих – праворуч. Як раптом ліворуч, з іншої групи людей, до Михайла підходить чоловік. Буквально секунда – чоловік падає. Це відео зафіксувала камера на стіні Павлоградської міськради. А ось камери з іншого боку Соборної площі зафіксували як на події тієї ночі реагує поліція Павлограду.
Ксенія Солонська, вдова Михайла: “Приехала одна полицейская машина – не делала ничего, развернулась и уехала, я так предполагаю, докладывать обстановку своему руководителю. Не было реакции, нужной реакции. Не было сделано действий необходимых, не было по горячим следам. Это все халатность, которая должна быть наказана”.
Перший екіпаж поліції на місці перебував буквально декілька хвилин, згодом приїхала ще одна машина правоохоронців. Деякий час обидві знаходились біля торгового центру, а потім одна за одною від’їжджають. Карета швидкої також була. Та приголомшує той факт, що медиків викликали не правоохоронці, а місцева мешканка Павлограду. Жінка, яка того вечора відпочивала у нічному клубі поруч. Очевидиця подій задля власної безпеки просить не показувати її обличчя та не називати прізвища. Свідок стверджує, що після удару Михайло ще був притомний.
-Там, по-моему, видно, что его кто-то ударил. Он ещё создавал хрипы какие-то. То есть звуки какие-то были. Он был живой еще в тот момент, – розповідає Олена, свідок вбивства.
– Скажіть, а ось ці хрипи, які лунали від Михайла, вони голосні були? Їх можна було розчути на всю вулицю?
– Ну, оно такое, как будто он захлёбывается. Вокруг стояло много людей, не очень близко, но вокруг, вот, смотрели на это зрелище много людей.
-Натовп, який стояв, це міг почути?
-Да! Я вызвала скорую. Прошло минут 40, скорая уже стояла, уже зафиксировали смерть.
Тіло Михайла доправили до Павлоградського відділення судово-медичної експертизи. Лікар Станіслав Івченко встановлює причину смерті: через захворювання – щоправда, не вказується яке саме – та крововилив із базилярної артерії.
Ксенія Солонська, вдова Михайла: “Я была очень шокирована… Мой муж абсолютно здоровым человеком был… Весь мозг в крови…
Ксенія не вірить своїм очам та робить повторну судмедекспертизу вже у Дніпрі. Начальник Дніпропетровського обласного бюро судово-медичної експертизи Валерій Войченко підписує висновки.
Ксенія Солонська, вдова Михайла: “Люди, ребята!!! Если б вы видели этот результат экспертизы. Где фотография оскала супруга, снятое мясо, снята шкура и 4 фразы: смерть наступила в результате хронической болезни, установлен перелом хребця третього позвонка шиї, но он не находится в причинно-следственной связи со смертью и является легкой степенью повреждения. И ключевой вывод этой комиссионной экспертизы во главе с Войченко в Днепре о том, что смерть наступила в результате хронической болезни”.
Доки Ксенія проводила експертизу за експертизою, вдома на маму чекали двоє неповнолітніх дітей. Молодшому сину Ксенія весь цей час не наважувалась сказати, що тата більше немає.
Врешті жінка наважується на складний та рішучий крок – ексгумацію. Це остання надія отримати правдиву відповідь на питання, як помер її чоловік.
Ксенія Солонська, вдова Михайла: “Мы пошли на эксгумацию. Мы осуществили её в декабре 19-го года. И наша цель была – только Киев, подальше от коррумпированной Днепропетровской области, чтобы не было влияния этой бандитской группировки непосредственно”.
В квітні 2020 року Ксенія отримує висновок Головного бюро СМЕ України із даними, які суперечать двом попередім експертизам.
Ксенія Солонська, вдова Михайла: “Перелом хребта, тяжкие телесные повреждения, причинно-следственная связь между переломом и наступлением смерти”.
Далі прокуратура висуває підозру: Андрія Огли оголошено у державний розшук.
Увесь цей час Ксенії та її дітям погрожували. Жінка розповідає, що стежили за нею буквально під квартирою. А до рідної сестри Михайла – Юлії – навіть залізли у домівку.
Юлія Солонська, сестра Михайла: “И когда я вышла в коридор, где входная дверь, я увидела уже, что дверь закрывается. Я подумала, что ко мне хотят войти, и я вовремя встала. А как потом оказалось, человек уже был в доме, он ходил по моему дому. Было очень страшно, было предположение, что и угрожают, что и запугивают”.
Минуло майже 2 роки від смерті Михайла. Поставити питання особисто пану Войченко, який підписав хибну експертизу, ми приїхали до Дніпропетровського обласного бюро СМЕ. У Валерія Володимировича прийомний день.
– В нас немає ніякої інформації з цього питання.
– Сьогодні у начальника прийомний день з 10-ї до 16-ї. Він на роботі. Ми можемо з ним поспілкуватись?
-Він зараз зайнятий.
-Зайнятий? Це буквально 10 хвилин.
-Його немає сьогодні.
-Сьогодні, в прийомний день, його немає на роботі?
– Він десь від’їхав.
Далі – метушня. Весь час про наші кроки доповідають:
-Там кореспонденти хочуть до Валерія Володимировича.
-Він сказав, що нехай проходять, але без камери й без нічого.
-З камерою та мікрофоном ми вас не пускаємо.
-Ви зараз перешкоджаєте нашій журналістській діяльності – це порушення закону. Це стаття, ви порушуєте закон.
– Ні!
-Так! Це стаття, ви порушуєте закон.
Ми вимушені були викликати поліцію. Правоохоронцям версію вже кажуть іншу.
-У начальника зараз прийом, у нього сидять люди. В нього прийом.
– Ви 20 хвилин тому казали, що його немає на місці.
-Ні, він на місці.
-Дана подія зафіксована. Я вважаю це порушенням закону. Це громадська місце. Це неправильно, – Тимур Андрейченко, сержант поліції.
Слідчо-оперативна група прийняла нашу заяву про перешкоджання журналістській діяльності. Для нас тепер принципово – отримати відповідь, чому експертиза була із хибними висновками, а для Ксенії – щоб причетні до вбивства понесли покарання.
Проти судмедекспертів, що дали хибні висновки у жовтні 2020 року, відкрито кримінальне провадження. Вже серпень 21-го року. Та справа з мертвої позначки не просувається ні на крок. А це означає, що судмедексперти Дніпропетровського та Павлоградського бюро СМЕ й надалі продовжують свою роботу, і за допомогою їх сфальсифікованих експертиз можуть приховувати істинну причину смерті ще ні однієї людини.
Тим часом без батька своїх дітей та чоловіка жінка живе вже другий рік. Михайло був гірничорятувальником. Вдень – відповідальний до роботи, ввечері – турботливий та добрий сім’янин. Та навіть попри вкрай тяжку роботу, він встигав абсолютно безкоштовно приділити увагу й іншим дітям. Кожного року на новорічні свята чоловік переодягався у Діда Мороза та для всієї малечі Павлограду був тим чарівником, який дарував казку. Майже не у кожній родині Павлограда є фото із Михайлом у костюмі.
“Более 17 лет он был местным и значимым Дедом Морозом. Проводил он эти утренники, отдавался с душой, учил эти роли. В каждой семье нашего города, у кого есть детки, есть фотография с моим супругом – Снегурочка, Дед Мороз. Он искренне дарил детям радость”.
Ксенія разом із сестрою загиблого прийшли провідати Михайла на кладовищі. Ксенія його називала турботливо – Мішаня, а він її лагідно – Ксюша. Тепер він посміхається їй з портрету на могильній плиті.
“Уже прошло 2 года, очень сложно поверить, что это произошло. Произошло с родным человеком твоим. У нас нет уже ни мамы, ни папы. И почему-то мне хотелось, чтобы мы с ним состарились вместе и были именно брат и сестра стариками”.
“Если пропал мой след и пришел без меня рассвет, я прошу: не сердись, не надо! Знай, что просто меня уже нет”. Вот в этих словах Эдуарда Асадова весь Миша. В том, что не сердись, не переживай за меня – он всегда переживал за других. Он любил стихи, он увлекался Асадовым. И когда я выбирала фразу ночью – именно эти слова, как ничто, не передаёт ту боль, ту ситуацию, которая тогда произошла”.
Источник: ДніпроTV
