Десять років тому дніпрянка Ірина Кузнєцова ризикнула змінити професію економіста на статус «вільного художника». И досі не шкодує!
Близько 20 років тому у США народилося таке поняття, як дауншифтинг (від англ. down – вниз, sifting – зміна). Дауншифтери пропагують відмову від кар’єри і високооплачуваної роботи й перехід до більш простого та гармонійного способу життя. Але якщо на Заході цей рух можна назвати масовим, то у нас таких сміливців небагато. Більш того, люди, що так вчиняють, інколи навіть уяви не мають про якийсь дауншифтинг. Просто вони відчули, що настав час щось змінити у житті. Сталося таке і з нашою героїнею. Економіст за освітою, вона багато років працювала бухгалтером. Сьогодні ж успішно займається батиком – розписом по тканині. Й ані крапельки не шкодує про колишні офісні будні.
– Бажання малювати виникло у мене не на порожньому місці, – розповідає жінка. – З дитинства була натурою творчою, весь час чимось захоплювалася. Спочатку були музична школа та художня гімнастика, в юності – ансамбль «Червона гвоздика» й художня студія, потім – клуб службового собаківництва і т.д. Свого часу серйозно захопилася ліпленням – робила фігури з глини, шамоту, алебастру – вони досі прикрашають мою квартиру.
А років 10 тому я чомусь почала купувати книги з історії і технології батику. Причому робила це на підсвідомому рівні – займатися таким я тоді не збиралася. Якось відкрила свій улюблений журнал «Юний художник», і теж натрапила на статтю про батик. Зацікавилася, почала шукати інформацію в Інтернеті. І, врешті-решт, вирішила спробувати.
– Відразу вийшло?
– Навпаки! Довгий час взагалі нічого не виходило. Йшов суцільний брак – більшість моїх перших спроб потрапляли до смітника або збереглися лише як наочні «роботи над помилками». Засмучена, я навіть кілька разів кидала , заняття, але потім поверталася до захоплення знову й і знову.
Батик (batik) – індонезійське слово: bo – бавовняна тканина, tik – у всіх індонезійських мовах означає «крапку» або «краплю»; ombatik – «малювати, покривати краплями, штрихувати».
Зазвичай батиком називають розписану від руки тканину. Якщо точніше, батик – конкретна технологія фарбування й прикрашання тканини. Вважається, що вперше її застосували мешканці острова Ява, звідти вона перейшла до інших азійських країн, а пізніше – і до Європи.
У мистецтві батика дуже важлива технологія, бо існує багато способів перенесення малюнка на тканину. В ідеалі потрібно, щоб хтось навчив тебе цієї майстерності. Особисто я із задоволенням стала б чиїмось підмайстром, але довелося йти шляхом власних проб і помилок.
– У чому складність виготовлення батика?
-У цьому мистецтві важлива точність, акуратність і досконале володіння техніками. Крім того, потрібні якісні матеріали: тканини, фарби, пензлі, віск. Взагалі, батик – досить трудомістке й дороге заняття, початківці мають бути до цього готові. Наприклад, метр натурального шовку коштує від кількох сотень гривень, кожна баночка фарби – мінімум 100 гривень і т.д. Хоча можна, звичайно, малювати на бавовні, віскозі або шифоні.
– Які основні сюжети ваших картин? Портрети, пейзажі чи натюрморти?
– Сюжет часто підказує сама тканина. Іноді хочеться намалювати щось абстрактне, іноді – якийсь уявний пейзаж: пальму, острів або море. Часом я малюю з натури, інколи – з картинки або фотографії, що сподобалась. Проте найчастіше образи виникають в голові самі.
Люди, які замовляють картини, переважно просять зобразити на них квіти. Взагалі у кожного – своє уявлення про прекрасне.І це нормально! Наприклад, одна з моїх подруг була у захваті, коли побачила намальовану мною зграю вгодованих білих гусей. А хтось -навпаки: сказав би, що це суцільне міщанство.
– Назви творам даєте самостійно?
– Здебільшого «імена» знаходять картини самі. Ось дивіться. Одного разу в Інтернеті зустріла зображення
колоритного східного чоловіка в національному костюмі та з кальяном. Я не втрималася й намалювала його. «Вах, та це ж справжній Ахмет!» – з характерним акцентом вигукнула знайома, побачивши малюнок. Так у нього з’явилася назва. А першу й наймасштабнішу мою роботу (заввишки півтора метра. – Авт.) назвав мій син Олексій. Він просто сказав: «Мамо, це – «Небо».
[ngg src=”galleries” ids=”13″ display=”basic_thumbnail” thumbnail_crop=”0″]Іноді не вагаюся – називаю за асоціаціями або зображенням на картині. Ось ця абстракція в темних тонах нагадує мені «Опівнічні квіти». Є також «Червоне місто» й «Дощове місто», «Метелики», «Бригантина», «Пальма», Капрі» …
– Ірино, ви явно захопилися своєю справою. Зізнайтеся, до економіки повернутися не збираєтеся? Малювання вже стало другою професією?
– Думаю, так. У будь-якому разі, дуже прагну до цього. Відчуваю: ба-тик – моє. Якби існувала можливість почати життя заново, займалася б малюванням серйозно й професійно. А так – залишається накопичувати знання та досвід, і вчитися, хоча б віртуально, у відомих майстрів.
Головне – гріє душу відчуття, що мої картини нікого не залишають байдужим. Це засвідчує, що я на вірному шляху й, нарешті, знайшла себе…
Ірина КАДЧЕНКО