3 квітня в Україні відзначили 106-ту річницю від дня народження Олеся Гончара – Великого українця, людини світу й совісті, світоча української нації, пейзажиста, лірика, письменника і публіциста, критика, громадського та державного діяча, етика та літературознавця, борця за мир і людські права, академіка, секретаря правління Спілки письменників, голови Українського державного комітету захисту миру, члена Всесвітньої Ради Миру, Героя України.
Редакція «Зорі» не залишилася осторонь цієї подієвої дати і долучає своїх читачів до скарбів спадщини Олеся Гончара, творчість якого є надзвичайно актуальною і для сьогодення. Пропонуємо їх увазі краплини цитат Велета могутнього слова.
- Собори душ своїх бережіть, друзі… Собори душ!..
- Україно, твій день гряде!
- Дякую Богові, що дав мені народитися українцем.
- … росію погубить ненависть, яку вона розпалює в собі, – ненависть до України…
- Не система винна, що в нас багато кретинів. І хто певен, що при іншій системі їх було б менше?
- Сама історія запитає кожного з нас у цей день: хто ти? Чи справді вичавив із себе тоталітарного раба, чи здатен відстояти себе як людину, відстояти завтрашній день своєї згорьованої, прекрасної України?
- За трагізмом долі ми народ унікальний. Найбільші генії нації – Шевченко, Гоголь, Сковорода – усе життя були безпритульними. Шевченків «Заповіт» написано в Переяславі в домі Козачковського, Гоголь помер у чужому домі, так само бездомним пішов із життя і Сковорода…
- Мова народу для письменника – це як повітря для життя, це все його найдорожче і найсвятіше. Мова – душа національної культури, джерело й запорука її розвитку, про це слід кожному і завжди пам’ятати.
- Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе.
- Мова – це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її.
- Ми не є і не повинні стати народом суржикової мови чи мови мертво-декоративної.
- Той, хто зрікається рідної мови, часто й не розуміє, що в цьому вже є елемент відступництва, елемент зради.
- Свобода патлата, голова в неї немита, а найчастіше вона має вигляд сердито піднятих, судорожно стиснутих кулаків…
- Що ж ти хочеш від життя? Небагато. Просто жити, працювати, як усі… Хочу, щоб брехні від мене не вимагали – дуже не люблю брехні. Не хочу голодовок, про які ти розповідала, війни не хочу, арештів, тюрем… Працювати – це да! Праця – мій Бог, її люблю.
- Завжди знайдеться ескімос, котрий дасть вказівку жителям тропіків, як їм поводитись під час спеки.
- Любов перемагає все!
- Дорожіть днем – ось що я вам скажу, молоді! Дорожіть миттю, секундою! Живіть так, щоб встигли зоставити слід після себе путящий. Живе не той, хто чадить. Живе – хто іскрить! …Зоставте ж слід… Не бляшанку з-під шпротів, покинуту на Скарбному, не купу сміття, а таке, щоб людей радувало – близьких і далеких… Дорожіть, дорожіть миттю, синочки!
- Доки в світі будуть закохані, журитися нічого.
- Бо ми хоч бідні, але горді. Живемо в тіні, але сонце бачимо.
- Оружжя все більшає в розмірах, а люди щодалі меншають.
- – Має людина в собі такий живчик – бажання робити добро… Помічали? Коли зробиш кому бодай маленьке добро, і тобі самому стає на душі легко, чисто. Казали колись, – гомонів далі старий, – що у людини на плечі, і на лівім, і на правім, сидить невидимий… товариш Дух, так його назвемо. Один сидить, підказує: роби добро, а другий у друге вухо нашіптує, підбиває на зло… Думаєте, зараз їх нема? – здається, він усміхнувся. – Носимо й зараз. У кожного з нас сидить на плечі – і на лівому, і на правому… До якого тільки дужче дослухаєшся…
- Малою стає планета, а людина велетнем стала. Вона може зруйнувати це небо, хоча й не може його створити знов. Спроможна спалити хмари, що ото рожевіють на сході, але знову не витворить їх. У владі людини – отруїти повітряну оболонку планети, отруїти води океанів, хоч потім очистити їх вона вже ніколи не зможе… Але якщо може людина так багато, то під силу їй і припинити все це!
- Краще вже згоріти на роботі, ніж заіржавіти від неробства…
- Найбільша перемога – це та, яку здобуваєш над самим собою.
- Сила розвіється, а правда ніколи!
- Руйнуємо тим, що осторонь стоїмо… Руйнуємо своєю байдужістю.
Зібрав О. ЯСНІЙ