70 років – це, поза будь-якими сумнівами, дуже вагома й поважна дата на життєвому шляху кожної людини. Але можливість прожити сім десятиліть удвох і відсвяткувати платинове весілля доля точно дарує лише обраним. Саме такими щасливчиками виявилися дніпряни Євгенія та Іван Сапіги, які в цьому січні відзначили 70-річний ювілей подружнього сімейного життя.
Перший місяць року в цій родині взагалі рясний на свята: в обох «молодят» дні народження також у середньому місяці зими. 2020-го Євгенії Петрівні виповнилося 92 роки, а Івану Феодосійовичу — 98. За сімдесят років разом вони чимало встигли: побудували власний будинок, в якому живуть до сьогодні, поставили на ноги трьох дочок, виховали п’ятьох онуків, поняньчили сімох правнуків та навіть дочекалися праправнучку. І хоча разом уся велика родина збирається нечасто, день «платинового» весілля засновників роду майже ніхто не пропустив.
Познайомилися Ваня і Женя випадково, в компанії спільних знайомих. Колишньому фронтовикові відразу сподобалася мініатюрна, жвава й весела дівчина.
Оскільки у хлопця були найсерйозніші наміри, довго тягнути з весіллям не стали: про все домовилися, взяли документи і пішли в ЗАГС розписуватися.
— Спочатку жили на квартирі, — згадує Євгенія Петрівна. — Ліжко купили самі, кухонний стіл подарував батько, шафи взагалі довго не було. Але нас усе це не надто хвилювало. Ми були молоді, закохані, а з фі- , нансами всім тоді доводилося важкенько. Час був такий, повоєнний…
Через кілька років Сапіги почали будівництво власного будинку. Що могли — робили власноруч, а для особливо складних робіт наймали робітників. Іноді допомагали сусіди і знайомі. Як тоді водилося, збиралася велика дружна толока. Проте будівництво просувалося повільно. І все ж наших героїв зігрівала думка, що рано чи пізно у них неодмінно буде свій, затишний і гостинний будинок. Такий, де місця вистачить усім: дітям, онукам, навіть численним друзям сім’ї. Саме так врешті й вийшло.
Життя подружжя ніхто не назвав би легким. Адже доводилося ростити трьох дітей та встигати на виробництві: Іван Феодосійович багато років віддав Дніпропетровському металургійному заводу ім. Петровського в обласному центрі, Євгенія Петрівна спочатку трудилася в радгоспі, потім влаштувалася працювати на ДЗМО, біля мартенівської печі.
Проте Іван з Євгенією ніколи не скаржилися. Як більшість людей їх покоління, що пережили війну, голод та злидні, вони не бо-
ялися побутових труднощів і повсякденних негараздів. Натомість завжди цінували в житті головне: здоров’я, сім’ю, любов, дружбу. З раннього віку прищепили донькам повагу до праці, порядку та дисципліни, за що ті їм донині щиро вдячні.
«Гарт» відчувається у платинових «молодят» і сьогодні. Незважаючи на вік і проблеми зі здоров’ям, вони добре тримаються, не скаржаться на пам’ять, люблять пожартувати, посміятися. А Євгенія Петрівна на честь знаменного сімейного ювілею навіть написала вірша:
Всего было в жизни за 70 лет,
Но радость успеха — дороже всех бед.
Есть дети, есть внуки, есть собственний дом,
и все это сделано с милым вдвоем!
Глобальних цілей перед собою довгожителі не ставлять. Живуть сьогоднішнім днем і радіють подарованій долею можливості бути разом. Але все-таки зізнаються: мріють відзначити сторіччя Івана Феодосійовича, відповідно — й 72 роки від дня весілля.
Ну а всім, хто поки лише на початку спільного шляху, але мріє повторити їх сімейний рекорд, подружжя радить бути більш терпимими і поблажливішими до слабкостей своєї другої половинки. Аще — не звертати увагу на сварки, більше спілкуватися і обов’язково намагатися все робити разом.
Здавалося б — дуже просто. Чому ж тоді далеко не в усіх виходить?..
Ірина КАДЧЕНКО