2 роки тому було написано сценарій найвідомішого розвідницького фільму радянської епохи.
Кіно в колишньому Союзі було настільки популярним, що грань між вигадкою та реальністю майже стиралася. Особливо це стосувалося фільмів про невловимих і безстрашних розвідників. Персонажі культових фільмів настільки западали в душу глядачам, що багато хто вважав їх реальними людьми. Часто так і було насправді. Без перебільшення, кінострічки давали не дуже відомим розвідникам тривале друге життя!
Одного разу Леонід Брежнєв звернувся до свого помічника з питанням: «А Штірліца ми нагородили?» Це сталося після того, як генсек подивився серіал «Сімнадцять миттєвостей весни». Звичайно, це більш схоже на один із численних анекдотів, яких про «шановного Ілліча» ходили сотні. А ось подібне запитання його попередника Микити Хрущова після перегляду ним фільму «Хто ви, доктор Зорге?» отримало конкретну відповідь. Ріхард Зорге у 1964 році був посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
Зорге і справді був реальною особою — резидентом радянської військової розвідки і керівником розгалуженої шпигунської мережі в Японії. Щоправда, його ім’я на довгі роки було незаслужено забуто. Аж до виходу на екрани фільму «Хто ви, доктор Зорге?», створеного кінематографістами Франції, ФРН, Італії та Японії.
Багатосерійний фільм «Сімнадцять миттєвостей весни» Тетяни Ліознової — найпопулярніша й досі картина про подвиг радянського розвідника. її творці не мали на увазі якусь конкретну людину. Проте біографія Штірліца в чомусь схожа з долею гауптштурмфюрера Віллі Лемана — співробітника гестапо, який передавав радянському командуванню найціннішу інформацію про рішення самого Гітлера. На жаль, у 1942 році гестапо вдалося вийти на слід багатьох наших агентів. Всі вони були страчені. Серед них і Леман.
Звичайно, Штірліца нагородити не могли із зрозумілих причин. Проте глядач вшанував його всенародною любов’ю та дотепними анекдотами. А ось виконавець його ролі актор В’ячеслав Тихонов за своє довге творче життя відзнак отримав чимало.
Серед реальних розвідників — героїв екрана — і полковник Конон Молодий, який став прообразом резидента Ладейнікова в кінофільмі «Мертвий сезон». Події цієї стрічки відбуваються у розпал «холодної війни». Головного героя зіграв знаменитий актор Донатас Баніоніс. Фільм знятий за біографією Молодого, який у середині минулого століття жив і працював у Великій Британії. Розвідника заарештували, а пізніше обміняли на англійського шпигуна Гревілла Вінна.
Консультантами «Мертвого сезону» були сам Молодий і не менш легендарний розвідник Вільям Генріхович Фішер, більш відомий як полковник Рудольф Абель.
До речі, саме Абеля можна вважати одним із прообразів головного героя відомого серіалу «Щит і меч» Йоганна Вайса — Олександра Бєлова. Іншим прототипом став Олександр Святогоров, який особисто знищив кількох керівників гестапо в одному з польських міст, військового коменданта окупованого Харкова та кількох інших високопоставлених нацистів. Головну роль у цьому багатосерійному фільмі виконав Станіслав Любшин.
Історія порятунку замінованого фашистами Кракова теж не є художнім вимислом письменника Юліана Семенова та постановників фільму «Майор Вихор». Збереженням свого національного надбання поляки зобов’язані розвідникам відразу двох груп, що діяли паралельно. їх очолювали Євген Березняк і Олексій Ботін (Ботян). Березняк — наш славетний земляк — був удостоєний звання Героя України, нагороджений найвищими польськими військовими нагородами.
Список екранних і реальних героїв був би неповним без згадки про головну дійову особу кінотрилогії «Шлях у «Сатурн», «Кінець «Сатурна» і «Бій після перемоги», яку телека-— нали досить часто
показують і сьогодні. Прототипом головного героя, розвідника Крило-ва-Крамера, став Олександр Козлов.
Його біографія мало чим відрізняється від біографій випускників піхотних училищ 1941 року. Фронт. Оточення. Партизанський загін. Полон. Згода на співпрацю з фашистами і направлення на навчання у розвідшколу «Сатурн». Перекинутий німцями під Москву, Козлов з’явився в контррозвідку. А далі почалася велика гра з абверівцями. Чудово «виконуючи» доручені йому завдання, він не тільки надійно облаштувався в «Сатурні», а й отримав звання капітана, був нагороджений Залізним хрестом. Наприкінці війни потрапив у полон до союзників, а повернувшись на батьківщину — в беріївські катівні. Тільки 1963 року військовий трибунал відновив його чесне ім’я.
У 1965 році письменник Лев Нікулін завершив роботу над романом-хронікою «Мертві брижі», присвяченого проведеній у 1920-х роках операції «Трест». Насправді головний герой цієї книги — Олександр Якушев — був не колишнім царським чиновником, а кадровим працівником контррозвідки. Та й сама «монархічна організація» виявилася химерою, скоріше — капканом для ліквідації британського шпигуна Сіднея Рейлі. Згадана книга лягла в основу фільму «Операція «Трест».
Нарешті, про чарівного «ад’ютанта його високості» у виконанні Юрія Соломіна. Павло Кольцов — теж не видуманий творцями фільму персонаж. Особистим ад’ютантом командувача добровольчої армії генерала Май-Маєвського був ніхто інший, як червоний розвідник Павло Макаров. Щоправда, ефектна кінцівка серіалу — диверсія, в результаті якої був відправлений під укіс ешелон з танками, — плід фантазії авторів книг «Ад’ютант його високості» і «Сьоме коло пекла» Ігоря Болгарина та Георгія Сіверського.
Не було у розвідника і провалу — він благополучно «відслужив» при штабі до кінця Громадянської.
До речі
Глядачі 50-80-х років, окрім згаданих вище стрічок, пам’ятають десятки й десятки інших вітчизняних «шпигунських» фільмів. Серед них – «Подвиг розвідника», «ТАРС уповноважений заявити», «Варіант «Омега», «Загін особливого призначення», «Беремо все на себе»…
О. ЯСНІЙ