Колись система кредитування громадян досить вдало працювала. Хоча й без проблем не обходилось
Автор: Олександр Ясній
Мрія «пересічних»
Зовсім недавно десятки тисяч необачних українців постраждали від «кредитного буму», від наслідків якого багато родин потерпають ще й сьогодні. Особливо ті, хто вляпався у валютну іпотеку.
А ще кілька десятиліть тому для отримання кредиту потрібно було добряче побігати та надати серйозні обґрунтування, для чого саме потрібні гроші. Тоді й гадки не мали про комерційні банки, бо діяв державний – Ощадбанк з єдиними умовами кредитування. Завдяки йому населення країни і могло купувати товари довготривалого користування з розстрочкою платежу.
При цьому перший внесок становив всього лише 50 рублів від загальної суми. Щоправда, це було немало, якщо взяти до уваги зарплату рядового інженера у 110–120 рублів на місяць (у 1985-му внесок було збільшено до 100 рублів).
Тепер про обгрунтування отримання кредиту. Для того, щоб держава позичила гроші, потрібно було зібрати купу довідок. У перелік необхідних документів входили оригінал довідки з місця роботи про заробітну плату за останні 3 місяці (починаючи з 1985 року – за останні 12 місяців), оригінали клопотання профспілкової організації та чека про сплату 25% вартості товару.
Якщо вона перевищувала 3 тисячі рублів (наприклад, автомобіль або квартира в житловому кооперативі), то первісна оплата мала складати 50% вартості.
Отримати кредит, як бачимо, було нелегко. Але його умови були настільки «гуманними», що населення охоче їх приймало, не побоюючись наслідків.
На будь-які потреби
Ще одна особливість: кредит можна було взяти на абсолютно будь-які потреби – від покупки одягу до внеску за квартиру. Кредит надавався на термін від 1,5 до 3–4 років. Торговим організаціям було вигідно продавати в розстрочку, тому що вони отримували 2% вартості від придбаного таким чином товару. Існувала чітка шкала, на що можна брати кредити. Причому в залежності від виду товарів змінювалася й відсоткова ставка. Наприклад, іпотечний кредит на будівництво житла видавався під 1–2,7% річних.
Як альтернатива державному житлу, створювалися і виправдовували себе на практиці житлово-будівельні кооперативи. Їх члени не чекали чверть століття в черзі на безкоштовну квартиру. Але на ЖБК, звичайно, потрібні гроші, які можна було взяти у кредит на оплату паю під 2,7% річних. Видавали кредити й на будівництво власного житла. Це був найбільш доступний вид кредитування – від 1 до 2,7% річних.
У ті часи величезна увага приділялася молодим сім’ям. Саме тому чисельність населення неухильно зростала. У кредитуванні молодих сімей активну участь брала держава. Молодим сім’ям кредит на придбання квартири видавався всього під 1% річних. Для того, щоб у нове помешкання купити меблі, поміняти сантехніку, новоселів кредитували під 2,5% річних.
Споживчий кредит на промислові та інші товари обходився в 2% річних. Якщо йшлося про покупку товарів з довготривалим терміном експлуатації, то ставка зростала до 5–6%.
Найбільш жорсткими були два види кредитів. Можна було оформити так звану «нецільову позику», тобто витрачати кредитні кошти не за державною шкалою, а на свій розсуд. Але це обходилося позичальникові вже у 8% від суми кредиту на рік. Ті ж 8% річних закладалися на придбання дачних ділянок і будівництво дач.
Каси взаємодопомоги
Практично на всіх підприємствах, в усіх установах і організаціях існували приватні фонди, які називалися касами взаємодопомоги. Працюючі відраховували до них обумовлену частину зарплати (як правило – 10 рублів) і при необхідності могли взяти накопичену суму без сплати кредитних відсотків.
Варто зазначити, що були і певні особливості споживчого кредитування громадян. Найголовніша – не можна було взяти новий кредит, не погасивши попереднього. Інша особливість – сума щомісячного платежу не мала перевищувати 50% від заробітної плати позичальника. Окрім цього, терміни погашення кредиту просто могли бути збільшеними.
Існували й спеціальні пільги. Наприклад, якщо позичальник серйозно захворів, призивався в армію або ставав непрацездатним, а також з огляду на інші вагомі причин, для нього діяв режим «кредитних канікул». Відстрочка платежу надавалася на термін до одного року.
Звичайно, існували й пені для тих, хто своєчасно не платив внески по кредиту без поважних причин. А ось про виселення з квартири або «наїзди» колекторів мова не йшла. Недобросовісний клієнт банку за кожен день прострочення, яке утворилося з його вини, мусив сплачувати пеню у розмірі лише 0,1% від суми позики.
Якщо позичальник тричі порушував режим погашення, з нього стягувалася вся сума кредиту примусово, тобто за виконавчим листом. Але знову ж таки – не більше 50% від зарплати на місяць.
Сьогодні деякі банки поступово повертаються до традицій колишньої системи кредитування. На жаль – дуже й дуже повільно. Про європейські низькі відсотки нам поки залишається хіба що мріяти…