Для мене цей птах символізує справжній початок літа. Коли чую пронизливі крики і бачу стрімкий рух у вишині, знаю: тепла пора року остаточно утвердилася. Так само і з наближенням холодів. Він чи не першим з наших літунів спрямовує свої дивовижні крила у бік Африки. Молоді особини летять у довгий і небезпечний вояж вже у серпні, бувалі птахи трохи пізніше…
Необізнані люди часто плутають його з ластівкою, але він зовсім інший. Навіть дивно, що у минулому птаха називали «ластівкою–візкуном», або «чорною ластівкою». Довго відривалась національна орнітологія і від російського визначення «стриж». Але поступово птах отримав гарну українську назву – серпокрилець чорний. Достатньо побачити його крила і легко погоджуєшся.
Чёрный стриж / Apus apus / Swift
Це перше, що відрізняє серпокрильців від ластівок, яких в Україні чотири види. Три з них звичайні, один – залітний і дуже рідкісний. При зовнішній схожості, серпокрильці належать до іншої і власної родини з двох видів. Більший за розмірами – білочеревний – має основну локацію у Криму, і колись повернеться разом з півостровом. А серпокрильця чорного ви бачите і чуєте кожного дня у небі над Дніпропетровщиною.
Навряд чи хтось точно скаже, коли він став міським птахом. Розповсюджена думка, що раніше серпокрильці жили у горах, а потім зробили вибір на користь стін високих будівель. Вони відомі прибічники вертикальної поверхні і здатні триматися на ній цупкими лапками. А от на дротах чи на тонких гілках цій птасі всістися надто проблематично. Усі чотири пальці ніжок серпокрильця спрямовані вперед. Що і зумовило його долю видатного верхолаза, який селиться у щілинах та отворах вище багатьох міських пташок.
А вже літун наш бравий серпокрилець – вельми славний! Набираю рядки про нього і чую урочисті соло з розкритого вікна. Відриваюсь від клавіатури, йду на лоджію, щоб набратися додаткового натхнення. У ще не розпеченому небі носиться до десятка «серпів». Вони голосно вищать, і в цій музиці чути лише радість нового ранку. Сум прощання з нашим краєм, де з’явилося на світ нове потомство, в нотах пролунає пізніше. Тільки уявіть, деякі з цих чорних блискавок зимують навіть на Мадагаскарі.
А поки серпокрильці наді мною ріжуть повітря на заздрість авіаторам. Інколи завмирають, характерно трусять розправленими прямо крилами, а потім знову зриваються у шалений спурт, за яким ледве встигаєш спостерігати.
Це фантастично корисний птах. Він знищує безліч мух і різноманітної комашні, яких ловить широко розкритим ротом. За формою і розрізом, той нагадує ротовий отвір дрімлюги, тільки менший. Часто люди видумували, що у серпокрилець і у повітрі літає з роззявленим дзьобом. Маячня! Незважаючи на швидкість, птах завжди встигає схопити здобич, розкриваючи, а потім закриваючи свою «пащу».
Довго існувала фантазія, що цей красень ніколи не сідає, піднімається на крило і літає, аж поки не помре. Можливо ця легенда утворилася, коли побачили, як серпокрилець п’є воду з річки, проносячись над самою водою, яку ріже своїм дзьобиком.
А до чого «щури»?
Своїх діточок серпокрильці годують не часто. У будь-якому разі вони не чемпіони за підльотом до гнізд. Пташенята ростуть повільно, гніздо вони залишають через сорок–сорок три дні. Цікаво, що тоді вони вже не потребують батьківської опіки. Короткий тренінг і інстинкт несе їх у теплі краї подалі від наших холодів.
Вже під час зимівлі у тропіках серпокрильці линяють. Це дуже важлива функція, і вона триває цілих сім місяців. Часто линька звершується аж за повернення птахів до нас. Уявіть, складність цього процесу, адже на надважливих крилах зачатки пір’я з’являються на п’ятий день, коли пташенята ще сліпі.
Не давала мені спокою і ще одна давня назва серпокрильців, яку вони отримали мабуть від явних витріщак. Їх прозвали… «щурами»! Поєднали з огидними супутниками людини, які часто карали нас за неохайність у побуті і нагороджували небезпечними хворобами, аж до епідемій.
Маю власне бачення такого дивного збігу. Навряд він пов’язаний з домівками в отворах чи чорним кольором. Тим більш, що сірий пацюк вже майже всюди витіснив меншого чорного щура. Отже, слухатимете голос серпокрильця без настрою, то може і почуєте окремі ноти щурячого вищання. Як на мене, враження має бути тимчасовим. А вже зовнішність чи спосіб життя обох і порівняти неможливо.
Рятувальна операція
На жаль, ці симпатичні птахи нерідко потрапляють в біду. І це наслідок не лише дії повітряних чи наземних ворогів. Пташенята випадають з гнізд, а дорослі потрапляють у пастки, які і не мали такого призначення.
В моєму житті було два випадки, коли вдалося врятувати серпокрильця і ластівку. Обом їм дуже пощастило, бо полон виявився не тривалим. Серпокрилець залетів у лоджію маминої квартири, де заплутався у складеній сітці для бадмінтону. На щастя, я швидко відреагував на гамір і звільнив полоненого.
Не виникло проблем і з береговою ластівкою, яка «долітался» низько над землею. Красуня заплуталася у в’юнкій рослинності, як у тенетах. Звільняючи, запам’ятав презирливо–сонний погляд кота, що опинився поруч. Ви ж знаєте, як коти вміють вдавати повну «незацікавленість». Бездомний волоцюга, якого я дивом випередив, був вкрай невдоволений: мало, що позбавив легкого обіду, так ще й відпустив пташку просто з долоні…
Але значно складніше підняти на крило молодого птаха чи дорослого, який забився. Серпокрилець надто складний пацієнт і потребує значної уваги. Я пересвідчився, що люди гадки не мають про марність зусиль нагодувати цього птаха хлібом(?!). Більше втішила вдала спроба виходити серпокрильця, якого відпоювали розчином глюкози, а годували цвіркунами – з вже відірваними головами і колючими лапками.
Тільки уявіть цей подвиг: пташку обережно загортали в рушник, щоб не пошкодити чи не забруднити крила! Та ще короткого дзьоба притримувала пальцем, аби тушка комахи потрапила за призначенням.
…Є у мене гарна знайома. Вона теж опікувалась серпокрильцем, який опинився у неї змалечку. Спитав нещодавно: і як? Каже, мучилася сім місяців, але вже пішов. На жаль, не на крилах у небо. Тобто, і пір’я процес линьки не пройшло, і раціону не вдалося дотриматися.
Це зайвий раз засвідчує, серпокрильцю важливіша не їжа, а воля. І рідне небо, яке він прикрашає.
Ігор СУХОВИЙ