17 квітня нашій з вами «Зорі», шановні читачі, виповнюється 104 роки.
Який тільки статус не мала газета за цей час – від глашатая ще тоді Катеринославського губкому КП (б)У до офіційного друкованого органу вже сучасної обласної ради.
І у будь-які часи, незважаючи на досить жорстку партійну ідеологічну цензуру, «Зоря» намагалася бути корисною не тільки можновладцям, а й у першу чергу передплатникам і постійним читачам.
Корисною передусім простим людям. Тим, хто протягом уже п’яти поколінь жив на нашій землі, створюючи або зміцнюючи державу – колись велику, радянську, а останні 30 років – вже нашу, власну, українську.
Із плином років, зрозуміло, редактори газети, та й взагалі її, як зараз модно говорити, менеджмент неодноразово змінювався. Хтось приходив, використовуючи видання у ролі чергової сходинки задля будівництва кар’єри, а інші залишалися надовго і по праву потрапляли до зорянської вже сучасної історії, вкладаючи у «Зорю» частки душі та навіть серця. Серед таких – наші колишні старші колеги Петро Євдокимович Орлик, Георгій Семенович Бурейко, Леонід Володимирович Гамольський.
Завдяки їх досвіду, принциповості та неабиякому журналістському хисту видання зростало якісно, формуючи потужну читацьку аудиторію в регіоні. У тому, що навіть сьогодні, у часи падіння попиту на «папір», газета має найбільший серед друкованих видань Дніпропетровщини наклад, – відчутна їх колишня звитяга та сучасна перемога також…
«Зорю» завжди робили для читачів професіонали, люди обізнані й загалом цікаві. Газета завжди вміла підбирати кадри, утримувати їх і цінувати. Недарма у журналістській спільноті ще недавно любили жартувати, мовляв, всі газетярі області колись працювали у «Зорі». Серед цих «усіх» часто з’являлися по-справжньому унікальні постаті. Тому ми пишаємося, що одна з таких Олена Дмитрівна Десятерик, зараз продовжує працювати поруч з нами, молодшими. Це та сама легендарна «пані Олена», чия постійна сторінка «Особисте» завжди викликає найбільший інтерес у наших земляків.
А ми вчимося в неї – перш за все зацікавленості у людях, прагненню донести до них максимум корисної інформації. Дуже приємно, що наші передплатники, переважно сільські, продовжують це цінувати, голосуючи за «Зорю» власною копійкою. Тому у суботу вони мають повне право сказати: «Сьогодні й наше свято!»
Важко з таким не погодитися. Тож залишаймося разом і надалі – не тільки у свята.
Андрій БОГАТИРЬОВ