Останнім часом здається, що Дніпро вже почав сам захищатися від знахабнілих політиків місцевого ґатунку
Уже майже місяць Дніпропетровщина з новим керівником. Голову обласної державної адміністрації в День міста представив особисто Президент Зеленський.
Приємну молоду людину з типовим українським ім’ям та прізвищем місцеві еліти сприйняли стримано і спокійно, незважаючи на те, що Олександр Бондаренко — чиновник, «спущений» зверху. Але ж і тутешня номенклатура «бувала»: бачила різне й готова до всього.
У владних коридорах так зазвичай і буває: спочатку — легкий переляк, потім — напружена робота мозку й інших життєво важливих органів: що робити і як вижити. А далі, як говорять досвідчені апаратники — система перемелювала і не таких…
Тож три з половиною тижні перебування на посаді нового очільника області і його перші «досягнення» відповідні: особистий прийом громадян, екскурсія музеєм АТО та й, власне, все.
Воно й зрозуміло: людина нова — потрібно освоїтися, зорієнтуватися. Так завжди було! Тільки де ж розрекламований турборежим? На гальмах, на паузі чи на холостому ходу? Якби не зустріч з паном Ярославським щодо долі місцевого аеропорту — взагалі була б біда!
А може, як подейкують старожили-чиновники, молодого й недосвідченого губернатора «взяли в оборот» більш досвідчені апаратники? Наприклад, керівниця апарату ДніпроОДА Айна Тимчук.
Ця шановна пані має дуже багатий досвід пестити керівництво: починала ще за Миколи Швеця,
ненадовго зникала у регіональне «творче «відрядження» до Харкова,
та врешті-решт — транзитом через «команду Порошенка-Резніченка»
— дісталася у спадок новому шефові.
Подейкують, саме давні зв’язки у «першій столиці» й сприяють досвідченій чиновниці створювати для Бондаренка чи то зону комфорту, чи то теплу ванну… Бо молодецький запал мав би виглядати інакше!
Принаймні такими враженнями у приватних розмовах діляться дрібніші начальники — в містах і районах. Для них незрозуміло, чому скільки часу минуло, а нове обличчя обласної влади з ними навіть не познайомилось.
Та й у колег-журналістів питань накопичилось чимало: від того, які плани обласної влади на найближчі місяці, до того, як без комунікації зі ЗМІ Олександр Вікторович втілюватиме президентські реформи на Дніпропетровщині?
Але є й більш конкретне, проте значно загальніше питання — дніпровський центральний міст. Спливають усі розумні терміни сумнозвісного парі між Володимиром Зеленським та Борисом Філатовим, проте інформація щодо якості ремонту, м’яко кажучи, суперечлива.
Й головне — достеменно невідомо, хто й коли буде вводити цю споруду в експлуатацію. Чи відремонтовано його належним чином за фантастичні бюджетні гроші? Чи безпечний міст для дніпрян?
Шкода, що через місяць після президентського візиту до Дніпра всі ці питання залишаються риторичними. І, схоже, більше не турбують жодного з перелічених вище можновладців. Медійного ефекту обидва досягли (кожен своєю мірою) та й годі. Що з цим «щастям» робити і коли воно «вибухне» — не знає ніхто. Дуже нагадує горезвісну «формулу Штайнмайєра» — одиниці напевно знають, що воно таке, але більшість відчуває зраду у доволі збоченій формі.
А нам тут жити. В умовах, які назвати комфортним життям язик не повертається від слова «зовсім». Незрозумілі зсуви грунту у місцях, наближених до будівництва метрополітену. Тріщини будинків на центральному проспекті. «Зомлілий» гуртожиток біля танка, звідки евакуювали студентів-гірників та дивом обійшлося без людських жертв, але транспортний колапс на «Нагорці» триває. Коротке замикання на новозбудованій тролейбусній лінії маршруту на Сонячний. Пожежа у школі на Тополі, затоплення дитсадка на Західному та коштовного скверу на Набережній Перемоги…
Список можна продовжувати. Але чи варто? Недарма у соцмережах пишуть, буцімто місто вже не дуже сподівається на своїх мешканців, тому вирішило саме помститися Філатову та його поплічникам за майже чотирирічне знущання.
На календарі жовтень, за вікном ще буятиме бабине літо. У добрих господарів в цей час турбот чи не найбільше — зима попереду. До речі, саме вона іноді дійсно приходить у турборежимі…