Нікопольський пасічник Володимир Матюшенко переміг у Всеукраїнському конкурсі «Медові острови»
Отриманий диплом за перше місце — це, звичайно, чудово. Але сама галузь набагато цікавіша. Сьогодні є чим пишатися, але й проблем у бджолярів багатенько. Всеукраїнських проблем, які виходять за нікопольські або навіть регіональні — придніпровські — кордони…
Тому й розмова з паном Володимиром вийшла хоча не дуже оптимістичною, але щирою.
— Як ви зацікавилися медовими напоями?
— Років три тому до мене звернувся син Володя: «Скоро виповниться десять років нашого спільного з дружиною життя. Тату, чи не могли б ви нам на ювілей зробити напій з троянди?» Давай спробуємо, кажу.
Мед, зварений мною на прохання сина, був навіть кращи й за той, що потрапив на останній конкурс медоварів. Але на святі його увесь випили…
Медом займаюсь з 1983 року. А за основною професією я — інженер радіозв’язку. Працював начальником дільниці в цеху технологічної диспетчеризації на Південно-трубному заводі у нас у Нікополі. Потім з десяток років у «Медтехніці». Робота подобалася, але Союз розпався й на медицину не стало грошей, та й конкуренція між медтехніками стала надто високою…
Оскільки прибутки від пасіки у мене були на порядок більші від основної роботи, то життя змусило зайнятися бджільництвом серйозно. Вже тоді ми мали понад сотню бджолиних сімей. Зараз їх кількість сягає трьох сотень на п’яти точках.
Працюємо не тільки з медом, а і з апітерапевтами, вони забирають у мене продукти бджільництва. Скажімо, маточне молочко — у нас налагоджена дуже цікава технологія, за неї я навіть отримав золоту медаль на «Бджолярському колі» в 2015 році.
— Виходить, ви досягли успіхів у різних сфера пасічництва?
— Так. Зараз у мене основний напрям — матководство, відпрацьовані технології. А на медозборі в гарячий сезон зайнятий в основному мій син.
-— Яка головна проблема у бджільництві?
— Реалізація меду. Моя дружина Валентина Степанівна — талановитий дизайнер — на ярмарках продавала наш мед і продукти бджільництва. Вона зробила висновок: абсолютна більшість наших людей не знайома з користю продуктів бджільництва.
Тому дружина організувала пізнавальну школу, туди ходять дітки зі шкіл та наші постійні покупці. Ведемо і просвітницьку роботу. Наприклад, встановили спостережні вулики.
Наша продукція йде переважно за кордон — до Німеччини. Але дружині це дуже не подобається. Вона підрахувала: на душу населення ми, бджолярі, в день по Україні виробляємо десь одну ложку меду на 12 осіб!
І з цієї кількості понад 50 відсотків українського меду відправляємо на експорт! Хіба це добре?
— Тож і та ложка переполовинена?
— Підтримки немає. Ми, самі пасічники, не займаємося просвітницькою роботою. Природа ж дає нам стільки меду…
Торік на експорт з України пішло 57 тисяч тонн меду. А ми виробляємо в основному 70 тисяч тонн солодкої продукції — не більше. Тобто українцям залишаються краплі.
Яка лишається якість — теж добре відомо. Те, що відвантажується на експорт, проходить дуже вимогливі аналізи. Все мусить бути першокласним! До нашої продукції, до речі, запитань ніколи не виникає. А в тих медах, які залишаються в Україні, часом виявляють антибіотики…
З пасічниками ведемо серйозну роботу. У нас у Нікополі дуже потужна організація Спілки пасічників, чи не найсильніша в області, понад 80 членів. У керівництві переважно молодь. А взагалі, якщо вірити даним ветеринарної служби, у районі і Нікополі значиться 400 пасічників.
До речі, були випадки, коли колег-недбайливців ми виключали зі Спілки. Тих, хто торгував неякісною продукцією.
— А який рецепт вашого медового напою, відзначеного на конкурсі медових напоїв?
—Беремо пелюстки троянди, зірвані вранці, коли ще не зійшла роса. За класичною технологією варимо мед, з піною виходять білки, робимо 30-відсотковий розчин.
Туди додаємо кислоту — як правило, сік лимона. З допомогою дріжджів напій ставиться на бродіння при температурі десь 19—22 градуси. Так робиться цей напій.
— Скільки ж ваша сім’я виробляє меду?
— Усе залежить від року. Торік дав десь сімнадцять тонн.
—Ви берете участь у ярмарках і фестивалях меду по всій Україні?
— Так, я по Україні, а син і до Польщі вже двічі їздив. Дружина ось до Румунії поїде. Європа потребує українського меду.
Микола ЧАБАН