Святкування Великодня, добряче затьмарене карантинними обмеженнями, дещо знизило традиційний градус дискусій і суперечок довкола того, яка з існуючих українських церков «справжніша», хто з духовного начальства більший достойник, врешті-решт, яка з наших релігійних установ «ближче до Бога»? Цьогорічні дебати звелися до того, хто зі священиків найбільший порушник епідеміологічних заборон, кому байдуже на рекомендації влади. Я ж хотів сьогодні згадати дещо підзабутий Томос. Пам’ятаєте такий документ?
Вже неодноразово доводилося писати, що нашому суспільству притаманні надто емоційне сприйняття дійсності й надмірна вразливість. Мабуть, тому в нас так часто бувають «майдани», ми нетерпимі до альтернативних думок, надто бурхливо реагуємо на, здавалося б, незначні, а то й зовсім надумані подразники.
Тож і Томос про автокефалію став «заручником» швидкоплинних людських емоцій, трохи більше ніж за рік пройшовши шлях від національної сенсації до майже повного забуття. Цікаво, що недавня соціологія зафіксувала дивну річ: понад 70 відсотків українців навіть не змогли відповісти, що таке взагалі Томос.
Відверто кажучи, від самого початку Томос не був загальнонародним рухом, а швидше мобілізуючою технологією одного з тодішніх кандидатів у Президенти. Стамбульську автокефалію не підтримала найбільша в Україні УПЦ МП, тому релігійний ландшафт в країні майже не змінився. Всупереч сподіванням авторів томосології, ніхто масово не почав переходити до нової церкви. І на сьогодні вона здебільшого обмежена прихожа-нами Київського патріархату.
Томос (грец. тороф – указ, декрет, окружне послання предстоятеля помісної православної церкви у деяких важливих питаннях церковного устрою. Шляхом надання томосу деякій частині «материнської» (кіріархаль-ної) церкви офіційно проголошується автономія в управлінні або автокефалія. У томосі використовується урочистіший та повніший підпис, ніж в інших патріарших указах. Після надання томосу про автокефалію предстоятеля Церкви вносять в Диптих і починають згадувати за Літургією на великому вході.
Томос (грец. – указ, декрет, окружне послання предстоятеля помісної православної церкви у деяких важливих питаннях церковного устрою. Шляхом надання томосу деякій частині «материнської» (кіріархаль-ної) церкви офіційно проголошується автономія в управлінні або автокефалія. У томосі використовується урочистіший та повніший підпис, ніж в інших патріарших указах. Після надання томосу про автокефалію предстоятеля Церкви вносять в Диптих і починають згадувати за Літургією на великому вході.
На відміну від свого попередника, нинішній Президент Володимир Зеленський демонструє рівновідда-леність до всіх церковних ієрархів. І якби не курйози, які час від часу спіткають Томос в Україні, інтерес до нього втрачався ще б швидше. А так, то Філарет розповість про нього, як найбільшу зраду, то сам документ загадково зникне з Трапезного залу Софії Київської, а миряни вигадуватимуть – чи то СБУшний, чи то церковний слід у цій історії.
Хоча в світі наслідків від появи ПЦУ, схоже, дещо більше, ніж в самій Україні. Адже не секрет, що у релігійному світі також точиться конкуренція, часом навіть запекліша, ніж у світі капіталу. Наш Томос, судячи з усього, спровокував перерозподіл впливу церковних інтересів не лише в Європі, а й на інших континентах.
Релігійні питання політикам до вподоби витягувати з колоди тоді, коли закінчуються інші аргументи. Тому нинішня стриманість влади у церковних питаннях, звичайно, заслуговує на повагу. Але в політиці, як відомо, заборонених прийомів не існує. Хоча наш випадок політичного партнерства з Фанаром підтверджує слова, які полюбляє повторювати один із колишніх політиків: «Бог для всіх один, все інше – дистрибуція…»
Володимир ПІСОЦЬКИЙ
P.S. Редакція запрошує до дискусії представників всіх релігійних конфесій Дніпропетровщини. Із задоволенням надамо можливість висловити точку зору на теми релігії та духовності.