13-го грудня вшановується пам’ять святого апостола, названого Первозваним

За легендою, саме він був першим учнем Христа. І як зійшов Дух Господній на апостолів, відправився святий Андрій нести Слово Боже до східного народу. Подорожуючи Дніпром, зійшов на майбутні київські кручі і провістив, що на цих горах Бог збудує багато церков. І дійсно, столиця України Київ славиться безліччю храмових споруд…

Є дівчатам надія

У нашого народу склалася своя традиція вшанування цього святого. Так, дівчата й молодиці влаштовували посиденьки, дівич-вечори, ворожили на свою долю, аби дізнатися, чи вийдуть заміж, а чи знову доведеться рік дівувати. Це робили, зазвичай, у ніч перед Андрієм. Звідси й прислів’я: «На Андрія треба кожуха-добродія», «На Андрія робиться дівицям надія».

Раніше на Андрія до сходу сонця, потайки від усіх, дівчата брали пригоршню конопляного насіння, зав’язували його в сорочку і носили цілий день. Увечері сіяли, примовляючи: «Андрію, Андрію, я тобі коноплі сію, пеленою волочу, бо я заміж хочу», або: «Святий Андрію, я тобі конопельки сію, дай же мені, Боже, знати, з ким я буду їх збирати».

Вірили, що суджений неодмінно привидиться вночі. Поширеним і цікавим було ще й ворожіння на варениках. Кожна дівчина ліпила свого вареника і позначала його. Потім пускали голодного собаку. Чий вареник він з’їдав, та дівчина повинна щасливо вийти заміж, чий тільки надкусив – ту парубок зрадить. А коли собака відносив вареник у кут і їв його там, така й доля у дівчини: вийде заміж у чужі краї.

Колись у цей день жінки намагалися не пекти хліба, не шити і не прясти. Дивилися, було, на вогонь у печі: якщо він червоного кольору, то чекали морозу, якщо білого – відлиги.

Взагалі, цього дня хлібороби особливо ретельно стежили за погодою, слухали воду на річці. Якщо вона тиха – на спокійну зиму, шумовита – на завірюхи. Примітили: якщо на Андрія сніг не випав – зима буде теплою, а як з’явився – довгою й холодною.