ПАМ’ЯТЬ ТА ПЕРЕМОГА

1 месяц ago Zorya Комментарии к записи ПАМ’ЯТЬ ТА ПЕРЕМОГА отключены

На війні можна було зберегти життя, але втратити прізвище. Або навпаки.

Друга світова залишила відмітки в житті майже кожної української родини. Не обійшла й мою.

Прадіду, Петру Ільковичу Богатирю, уродженцю хутора Вороного на Покровщи-ні, вдалося уціліти в громадянську. Один з п’яти синів майже «куркуля» приєднався до загонів батька Махна у Дібрівському лісі, а після остаточного встановлення Радянської влади повернувся до мирної хліборобської праці.

Але війна покликала знов. І цього разу побачити рідну домівку йому вже не пощастило – зник безвісти ще у 1941-му під час боїв під Мелітополем. Навіть не відаючи, що згодом ці події гучно назвуть Мелітопольсько-Тираспольською операцією. Залишилися тільки пам’ять, кілька старих фото красеня з модними тоді вусами та напівзабута назва поблизу Великомихайлівки – легендарна Богатирська гора.

Його сина, мого діда Івана, також зачепило добряче. Вивезли на примусові роботи до Німеччини, згодом опинився у Заксенхаузені – концтаборі поблизу Берліна. Був звільнений лише у квітні 1945-го. Незабаром повернувся на Батьківщину, але не до рідної оселі. Як згадують, на Покровщину приїхав років через 5 після повернення. Щоправда, звістку, що живий, надіслав матері відразу. Саме у той час його прізвище змінилося на Богатирьов. Потім воно лишилося його майбутнім синам та мені, онукові, що діда майже не пам’ятає, бо той пішов з життя, не маючи 60 років.

Родинна історія про це мовчить. Та й нікому вже – давно пішли у засвіти прабаба Ганна та її донька тітка Маруся, які були свідками цього. Довго думав, чому так вийшло, навіщо. І дійшов висновку -виживши у нацистському концтаборі, дід не мав бажання потрапити у табір вже радянський. Таких випадків щодо колишніх в’язнів траплялося багатенько. Ось і вирішив «загубитися» у великому місті.

Чи правий він був? Не знаю й досі. Головне – вижив. Проте, вірогідно, платнею за волю стало воно, русифіковане прізвище…

До чого це я? Далеко не завжди є чіткі зрозумілі відповіді на складні життєві питання. Пам’ятні дати 8-9 травня – не виняток. Тому навіть сьогодні для багатьох з нас вони мають свій, глибоко особистий сенс. Але у ньому ще дуже довго нерозривно поєднуватимуться жалобний червоний мак із зіркою такого ж кольору.

Андрій БОГАТИРЬОВ

Поделиться: