Відміна мораторію на продаж — шлях до багатства чи кріпацтва?

Захмарні комунальні тарифи, блокада на Донбасі та суцільне весняне бездоріжжя затьмарили собою питання, яке згодом може стати визначальним в історії вітчизняного села. Адже земля для українського селянина завжди була чимось на кшталт «священної корови».  

Нещодавно група народних депутатів звернулася до Конституційного суду з проханням перевірити Закон «Про продовження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення до 1 січня 2018 року» на відповідність Конституції України. Вочевидь, цей крок народних обранців викликано бажанням «проштовхнути» введення вільного продажу сільгоспземель в обхід парламенту.

«Зоря» була і залишається виразником інтересів селян. На її шпальтах завжди приділялося багато уваги проблемам аграріїв — тих, хто живе і працює на землі. Зауважу, що позиція редакції зовсім не відкидає доцільність і можливість вільного обігу землі в державі. Цей крок, дійсно, може стати потужним стимулом для  розвитку агросектору і зростання добробуту селян.

Але! Ми вважаємо необхідним заздалегідь окреслити ризикові фактори, що можуть супроводжувати відміну мораторію. Саме тому закликаємо до дискусії експертів, керівників агропідприємств Дніпропетровщини, та і просто наших читачів.

По-перше, за роки проведення аграрної реформи деякі її питання не доведені до логічного завершення, що ускладнює селянам реалізацію свого права власності на землю. Не варто приховувати — більшість паїв (у яких є власники) зафіксовані лише на папері, без визначення їх реальних меж в натурі. Немає погодження місць розміщення під’їзних шляхів, категорії конкретних ділянок в залежності від якості ґрунту й інших характеристик не визначені.

По-друге, державою не встановлено мінімальну ціну землі. Вона могла б стати суспільно визнаним орієнтиром при визначенні ринкових цін, при оцінці землі як об’єкта застави або при інших земельних операціях.

По-третє, в Україні й досі не створений державний аграрний банк для операцій із землею, в тому числі — селянськими домогосподарствами. Він мав би викупляти землю у селян, які вирішили продати свої паї за цінами, не нижчими за мінімальні, і продавати їх іншим селянам, котрі хочуть збільшити свої земельні наділи.

Відтак, дискусія про готовність суспільства до відміни мораторію має відбуватися у жорсткій прив’язці до питання — а чи готова до неї держава?

Якщо додати ще й не завершену адміністративно-територіальну  реформу, зокрема зовсім не безболісне об’єднання територіальних громад в більшості областей, — то сподіватись на великі успіхи за швидкої відміни мораторію, принаймні, наївно.

Слід взяти до уваги й гіркий досвід початку 90-х. Ті самі сумнозвісні ваучери, які встановлювали права міського населення на промислові активи. Чим закінчилася ця реформа для абсолютної більшості нових «акціонерів»? Добре відомо! Появою купки олігархів з одного боку і мільйонів найманих працівників — з другого.

Тому очевидно: проблема земельного мораторію, відмови від нього або його ж пролонгації, потребує серйозного суспільного і медійного обговорення. Але головне — зважених рішень.

Тож давайте напрацьовувати їх разом!

Володимир ПІСОЦЬКИЙ