Зробіть ласку, шануйте ласку

11 месяцев ago zorya2017 Комментарии к записи Зробіть ласку, шануйте ласку отключены

Ігор СУХОВИЙ

 

Ця крихітка — найменший хижак в нашій природі. Дрібнесенький, але дуже меткий. Для своєї здобичі він дійсно жах, до того ж невтомний і всюдисущий. Мишача нора діаметром отвору у  півтора сантиметра для нього не перешкода.

Там, де цей мисливець похазяйнує, дрібні гризуни зникають до нуля. Вже тільки за це створіння, довжина якого трохи перевищує чоловічу долоню, заслуговує на велику повагу.

У моєму заголовку немає тавтології. Звірятко — просто довершене у своїй красі. Проте, хто вирішив назвати його саме «ласкою», є таємницею минулого без ствердної відповіді.

Народний фольклор запевняє, мовляв, ласка залюбки «заплітає» конячі гриви, наче ласкає. А настійливі свідки наполягають, що її вабить кінський піт, і вона, зависаючи на пасмах, лиже і до крові кусає шию припнутих мешканців конюшні. Найбільш передбачливі господарі навіть тримали у стайнях цапа, бо своїм амбре він ласці геть не до вподоби.

Не буду судити усі народні напрацювання про вампірів, але мені більше подобається інша — суто  наукова — версія: коли ласка нишпорить у яслах, то її цікавлять винятково миші, які допомагають коням хрупати овес.

Коні до постійних «квартирантів-злодюжок» звикли, а от поява ласки для них певний шок. До того ж візитерка бачить їхні спини і шиї… пагорбами  і вежами на власному полюванні. Від такого нахабства не абияк спітнієш і злякаєшся до піни з рота.

Та ця вада ніщо у порівнянні з випадковими «наїздами» на дворові будівлі більших куницевих. Тхори і кам’яна куниця здатні завдати великої шкоди, особливо постраждають голуби і кури.

У ласки «спеціалізація» зовсім інша. Вона полює на дрібних гризунів, і більшість професійних знавців її життєпису вважає, що не  спокуситься навіть на курчат під наглядом. Втім, як представник відомої родини, це звірятко теж може впасти у полювальний транс і захопитися… Звірі, як люди, бувають різні: одні чемні, інші — підступні і зухвалі.

У звичних угіддях ласка є тваринкою осілою і має чималу ділянку полювання. На зиму вона змінює вбрання на біле. Причому повністю, до кінчика хвоста.

Це додаткова ознака, аби не плутати її з нечастим гостем у наших краях — горностаєм. У нього хвіст на кінці чорний, а ще він помітно більший. Останню різницю виміряти важко, бо ласки поруч нема.

Родичі не терплять один одного, але виручає обставина: горностай — відомий мандрівник і ніколи не засиджується на одному місці.

А ще визначити присутність допомагає сніг. Мій товариш розповідає, що бачить сліди обох хижачків. У ласки вони під час мандрів завжди парами відбитків, а горностай ставить по три відмітини. До того ж зміна курсу у нього під прямим кутом.

Вдалося навіть спіймати ласку в об’єктив, горностая ж поки ні. Це дуже копітка справа, якщо  врахувати інтенсивність рухів обох звірів. Мить, і обидва зникають — за кам’яним виступом, купою минулорічного листя або в очереті.

Пригадаю про давні забобони, які завжди виникають через незнання і презирство до науки про оточуючий світ. Одні й досі подейкують, що зустріч з ласкою гарантує невдачу. Якщо спиратися на життєві приклади, то тут більше приводу для сміху. Ласка може бути сміливою до нахабства. Якщо до її писка долинуть смачні пахощі, вона тихо і якісно поцупить з-під вашого носа шматочок шашлику або рибинку з вилову…

Оптимісти ж — навпаки, вважають рандеву з крихітною красунею великою та щасливою  несподіванкою. І самі готові кинути ближче до неї щось смачненьке.

Втім, це може статися, лише якщо королева малопомітного світу природи сама з’явиться на очі і дозволить піднести собі дари…

100 грамів хоробрості

Про цього хижака намололи чимало відвертої дурні, навіть натуралісти-белетристи тут не виняток. У радянські часи навіть доводилося читати, як ласка… вбила лося!

Уявіть, «вбивця» максимально важить сто грамів, самець лося — сімсот кіло. Але автор, начебто очевидець, вивів їх на ринг, та ще й вигадав химерний сюжет з маніакальним хистом. Наче сохатий випадково наступив на маленьких ласенят, а матуся дісталася до його вуха і далі завдала смертельного удару іклами-голочками в мізки (?!).

Уявляю, скільки піонерів плакало над сумною лосиною долею чи, навпаки, аплодували ласці за виняткову мужність і криваву помсту. Від себе скажу: щоб викласти такі химороди у книжці, автор, мабуть, сам прийняв кілька «сто грамів» для хоробрості й виняткового натхнення.

Якщо без сарказму, то на полюванні ласка здатна творити дива. Може завалити кролика і молодого зайця. Були відомості від єгерів, що вона долала тетерука і навіть глухаря. Тож гіпотетично, цей крихітний, проте духовитий хижачок може впоратися зі значно важчою здобиччю.

Нерідко їй приписують гріхи вже згадуваного горностая, і не лише читаючи «білу книгу» слідів, а й вивчаючи рештки здобичі. Та й захопивши обох на місці злочину, розрізнити їх здатний лише фахівець. Доведено неправильними підписами під світлинами в Інтернеті…

Може ласка і стати на захист свого приплоду. Ворогів у неї — цілий хижий світ. Але успіх тут їй не часто світить, усі недруги значно більші за розміром і силою.

Чому розжалували з домашніх

Продовжуючи тему ворогів і здобичі, можна стовідсотково стверджувати, що ласка дикому коту не конкурент. Він для неї смертельно небезпечний ворог. Втім, вона навіть поступилася й коту  домашньому.

У середньовіччі ласок та горностаїв тримали вдома для полювання на мишей. Але коли міста і села заполонили орди сірих пацюків, ласку першу відправили у відставку. Фахівці знають, що не кожний кіт здатний впоратись з агресивними пацюками, особливо, якщо ті об’єднуються.

Вона теж любить молоко з миски, як ваш кіт. Але премію за звільнення замків і халуп від мишей ласку позбавили. До того ж одомашнювати її доводилося з місячного віку. Взята з родильної схованки пізніше, ласка не позбувалася дикої вдачі  й норовливого характеру.