Україні потрібна реформа освіти. Та поки міністри змінюють підручники з історії та рахують стипендії, пересічні молоді люди почали справжню революцію у світі навчання

Катерина Лимар з Магдалинівки, де є тільки одна школа, координує сьогодні інноваційну для всієї країни систему запровадження онлайн-курсів у вищу освіту.

Хто не піддається пропаганді?

Але повернемося на два роки назад. Саме тоді донецький історик Іван Примаченко вирішив створити масові громадські онлайн-курси, з яких усе почалося. Для нього це було питання особистої боротьби за незалежність. «Освічені люди не піддалися б пропаганді»… — так думав Іван і створював свій проект. Масові онлайн-курси — дуже поширене в Європі явище, коли, сидячи за комп’ютером, можна здобувати нові знання.

Ідея Івана швидко знайшла підтримку: платформу з курсами запустили найближчим часом і назвали її Prometheus («Прометеус»). Сьогодні на ній зареєструвалося понад 300 тисяч осіб.

Коли заходиш на відповідний сайт, відразу вам пропонується багато різних курсів на вибір. Наприклад, фінансовий менеджмент, підприємництво, основи програмування, історія України, бухгалтерський облік та навіть боротьба з корупцією і власна справа в Україні.

Під кожним курсом написано, хто його викладає. Найбільше тут викладачів зі столичних вишів. Але є і записані та перекладені з англійської курси Гарвардського та Стенфордського університетів.

Універ програв самоосвіті?

Сьогодні у «Прометеусу» є мета — впровадити свої курси у програми всіх українських університетів. Це називається змішана освіта, і саме за її розвиток відповідає наша землячка Катерина Лимар. Це вона вперше вирішила, що Магдалинівці бракує гарвардської освіти.

Народилася майбутня реформаторка навчання у Дніпродзержинську, закінчила радіофіз ДНУ. До «Прометеусу» працювала менеджером IT-проектів. Усе життя Катерини пов’язане з інформаційними технологіями, тому в Магдалинівці, в єдиній школі №1, за її ініціативи діти вивчали найвідоміший у світі гарвардський курс CS50 «Основи програмування».

Уже після всіх уроків старшокласники вчилися створювати власні проекти. При цьому, незважаючи на зацікавленість багатьох учнів, курс у Магдалинівці успішно пройшов лише один хлопець — десятикласник Андрій Руда.

— Було нескладно, бо з програмуванням я мав досвід ще задовго до цих лекцій. Курс проходив лише заради сертифіката. Щоб була можливість підтвердити свої знання та заповнити якісь пробіли, якщо вони є, — розповідає Андрій.

Але, мабуть, «нескладно» у його випадку — це результат особистої наполегливої праці, бо деякі студенти-першокурсники Львівської політехніки, які також проходять цей курс, зізнаються, що їм усе-таки складнувато.

Користь від занять за гарвардською системою одразу помітна. Кілька тижнів тому Андрій посів третє місце на обласній олімпіаді з інформатики. Запитую Катерину щодо подальшого працевлаштування хлопця. Виявляється, отриманий сертифікат справді зможе йому допомогти. Йдеться про реальну революцію у сфері освіти.

— Я приймала на роботу багато людей і найперше дивилася на те, як у них з самоосвітою. Сьогодні університетська освіта дещо втрачає свою цінність. Важливо дивитися на сертифікати з курсів, які людина проходила для себе, щоб навчитися, — говорить Катерина.

У малих містах ініціатива має відгук

Попри те, що ідея змішаного навчання прогресивна, в Україні впроваджувати її важко. В університетах допомагає хоча б те, що студенти самі можуть зацікавити своїх викладачів, підтримати їх спроби втілити нові методики.

До речі, викладацькі години при змішаному навчанні зберігаються. Просто замість того, щоб читати лекцію біля дошки, викладач більше спілкується зі студентами, спираючись на досвід столичних чи західних колег. Найпоширеніший формат роботи — «перегорнутий клас»: лекцію студент дивиться вдома, а практичне випробовує вже в аудиторії зі своїм викладачем.

Щодо шкіл проблема складніша. Аби матеріали можна було використовувати саме на уроках, вони спершу мають пройти апробацію, а потім на них треба отримати гриф. Тільки після цього вони потраплять у перелік посібників, які можуть бути використані у школах. Що стосується позакласного часу, то не тільки серед школярів, а й серед учителів буває не так багато бажаючих залишитися і опанувати новий матеріал.

У цьому сенсі з сільськими школами працювати набагато ефективніше. Живучи в Магдалинівці, Катерина добре розуміє цю проблему.

— У маленьких містечках і населених пунктах немає можливості розважатися так, як це можна робити у великих містах. Тому кожна маленька ініціатива має тут реальний відгук.

Наприклад, у нас є група з аеробіки, яку веде жвавий тренер: дві години він «ганяє» так, що важко у місті знайти таку аеробіку. І ось всі жінки, які хочуть і можуть дві години займатися, туди ходять. Так і з навчанням. Це те, що займає час, отже – актуально. Я збираюся на постійній основі проводити курси не тільки для дітей, а й для дорослих, — ділиться думками Катерина.

Виходить, що Магдалинівка має шанс стати гарним прикладом і для Дніпра, і для інших українських селищ та міст. Як координатор змішаного навчання у «Прометеус», Катерина Лимар говорить про те, що в Європі свого часу університети генерували необхідність робити масові відкриті онлайн-курси та запроваджувати змішане навчання.

А в нас усе навпаки. Ідемо до вузів і кажемо: «Ось курси, безплатні, будь-ласка, беріть і впроваджуйте. Скоро в усьому світі не буде університетів, які це не використовують, а ви не хочете!»

Учні, яким за 60

Команда проекту відслідковує історії українців, які вже пройшли курси. Це історії успіху. Є дівчина, якій лекції з фінансового менеджменту допомогли влаштуватися на гарну роботу. Є вчитель у школі для дітей з проблемами зору, який і сам погано бачить, але підвищує кваліфікацію на онлайн-курсах і передає знання своїм особливим учням. Є молодий хлопець, який завдяки курсам з підприємництва відкрив свій бізнес. Ще один приклад — згаданий вище Андрій, який уже посів призове місце на олімпіаді і обов’язково здійснить свою мрію навчатися в Києві.

Цікаво, що більшість слухачів «Прометеусу» навіть не студенти, як на Заході, а дорослі люди віком 35—40 років. І чим старша людина, тим більше у неї відсоток успішного завершення. Катерина згадує, що у проекту є навіть 67-річний прихильник. Дідусь пройшов уже сім курсів, йому дуже подобається, що можна здобувати нову освіту, не виходячи з дому.

“Я не поїду  з України!”

Катерина розповідає, що в нашій області рамкові договори з «Прометеусом» уже уклав Кривий Ріг і два університети в Дніпрі (ДНУ та НГУ). Відомо також, що викладачі з ДНУ записують власний курс, який всі бажаючі зможуть подивитися на платформі.

Отже, головне, що є люди, завдяки яким з’являється попит на освіту. І особливо приємно, що саме наша землячка може сказати: «Я ніколи не поїду  з України! Для того, щоб мені було комфортно, тут має бути багато щасливих людей. Для того, щоб люди було щасливими, потрібна освіта. І я буду її змінювати!»

Катерина НІКІТЕНКО