Миколаївка. Герої в кожного свої

Вибір у мешканців села на Новомосковщині великий – Чкалов, 17 Героїв Соцпраці або рекордсменка України.

Миколаївці працюють у двох провідних агрофірмах, тринадцятьох фермерських господарствах. Є в селі шість одноосібників, які самі обробляють свою землю.

 Рядки з історії

Миколаївка Новомосковського району — центр сільради. Розташоване у вологій балці, яка впадає в Кільчень. Миколаївка виникла на рубежі ХVIII—ХІХ століть. У 1823-му побудована дерев’яна церква св. Миколая, від імені якого нібито і пішла назва села. 1906 року в селі мешкало 7032 особи. За переписом 2001-го живе 3324 особи.

Миколаївка — батьківщина народного художника України Федора Клименка, художників Василя Філоненка і Поліни Свєтаєвої, скульптора Василя Шкуропата.

До складу сільради входять також Затишне (колишнє с. Дніпрельстан), Королівка і Нове. У Миколаївці колись було два колгоспи — ім. Горького і «Колос». Нині це агрофірма ім. Горького і товариство «Злагода». Фактично сільрада сьогодні живе за їх рахунок…

Сільський голова Ірина Петрівна Полтавець у сільській раді працює дванадцять років, на посаді голови — з травня 2016-го.

Чим живеш, село?

Мабуть, найголовніші проблеми нині — дороги, світло, газ. Якщо свого часу в кожну домівку провели газове опалення, то нині люди змушені повертатися в основному до опалення дровами. Бо дорого! Ось і гудуть по селу пилки, валяться посадки й лісозахисні смуги…Зберегти їх сільрада не здатна. Немає в неї на це ні ресурсів, ні повноважень.

Ошатна будівля самої сільради оточена сосновим гаєм, зовсім нетиповим для степового краєвиду. У цьому заслуга депутата облради Анатолія Білика. Він же ініціював і перенесення плит з іменами героїв до сільради. У Миколаївці — 9 кладовищ! Спробуй розшукати потрібне ім’я. А тут усі вони — навіч, кожен може побачити і роки життя героя…

Протяжність села — 10 км тільки в один бік. Музей села свого часу підупав, будівля — в аварійному стані, тож його вирішили перенести до школи.

До турбот сільради належить ремонт тутешнього дитсадка «Чебурашка». Повністю замінено його дах, відремонтували фасад, всередині зробили ремонт за рахунок сільради. Також замінено дах Будинку культури. А ще зроблено ямковий ремонт десятка доріг і капітальний — однієї, торік відремонтували водонапірну башту…

Миколаївці працюють у двох провідних агрофірмах, тринадцятьох фермерських господарствах. Є в селі шість одноосібників, які самі обробляють свою землю.

Але з працею все одно сутужно, більшість змушені їздити на роботу до Новомосковська і до Дніпра.

Як Чкалов приземлився коло сільради

Перед самою сільрадою — пам’ятник Чкалову. Як тут опинився відомий льотчик?

Історія така. Віддалена вулиця Миколаївки носить ім’я Чкалова. Там стояв Будинок культури і коло нього — цей Чкалов. Коли господарства розпалися, нічийний БК і заодно цементну фігуру льотчика стали розбивати. Але Білик розпорядився, і два роки тому пам’ятник перевезли до центру. Тепер він під прихистком сільської влади.

Так же вчинили і з нафтовим двигуном, випущеним 1927 року заводом «Червоний прогрес», який тихенько руйнувався біля музею. Поблизу сільради пам’ятці історії безпечніше.

У 2013 році в нині єдиному діючому Будинку культури встановлено систему опалення. Електричну. «Дуже економно й вигідно. Ми всім радимо це», — говорить голова сільради.

Низова — Пархоменка — знов Низова…

Донедавна одна з вулиць Миколаївки носила ім’я Героя Соцпраці Івана Пархоменка. Він очолював свого часу колгосп ім. Горького і раду колгоспів, не один рік був членом редколегії газети «Зоря».

Шанована, знаменита  людина. При ньому зроблено зрошення, побудовані ферми, заасфальтовані дороги.  Депутат Верховної Ради СРСР. Завдяки Пархоменку Миколаївка стала чи не першою в районі, куди провели газ, колгосп давав високі врожаї. Заслуги Героя перед сільчанами незаперечні.

2002 року його іменем назвали миколаївську вулицю Низову. Нині ж її зажадали перейменувати. Жителі села збирали підписи, просили залишити назву, та ніхто до них не прислухався. І сільчани вирішили: нехай вже буде колишня назва Низова…

Усього Миколаївка виховала 17 Героїв Соцпраці. Жива з них лише одна, 88-річна Марія Єгорівна Кухар, яка працювала в тваринництві — вирощувала телят. Нині її дочка забрала до Новомосковська.

Ксенія з… реєстру рекордів

У кабінеті директора Миколаївської  загальноосвітньої середньої школи бесідуємо з майбутнім візажистом або дизайнером, але поки що десятикласницею Ксенієй Музиченко.

Півроку тому, на День Дніпра, вона встановила  рекорд: виготовила найбільшу кількість логотипів, намальованих на руках хною одним майстром за годину. За відведений час дівчина створила 113 логотипів.

За це й отримала свідоцтво Національного реєстру рекордів України.

Добра господиня, коли повна скриня…

Як Петриківка декоративним розписом, так Миколаївка славилася колись своїми розписними скринями. Та оскільки промисел ніхто не підтримував (як петриківський), він з часом перевівся.

—Років десять тому ми вирішили дослідити цей промисел, — розповідає директор школи Надія Антоненко. — Організували етнографічну експедицію. Вчителі обходили село, виявляли скрині, штук шість звезли до школи — їх люди нам просто віддавали.

Чотири скрині ми передали на реставрацію. Нам сказали, що їх до Києва повезли, а як воно насправді — невідомо. Тільки скрині до нас не повернулися.

Дослідили ми й елементи місцевого розпису по дереву, зазвичай це — квіти. Коли відкрили кришку однієї зі скринь, то побачили записи простим олівцем. Скриня ставала банком сімейної інформації…

Від війни до війни

Зараз у місцевій школі навчається 278 учнів (у кращі часи було вдвічі більше!). На території школи знаходиться погруддя землякові-льотчику, Герою Радянського Союзу Юхиму Кривошиї. Захищаючи небо Заполяр’я, він пішов на таран німецького літака, а сам загинув.

Нині знов на землю України прийшла війна. Миколаївські школярі взяли участь в акції — замість квітів учителям зібрали кошти і направили їх до військового шпиталю.

Випускниця школи Тетяна Ломака працює там медсестрою. Тож розпитали її, чим краще допомогти? Відтак школа закупила спортивні брюки, шкарпетки, станки для гоління тощо. І все це передали до шпиталю на вулиці  Старокозацькій в обласному центрі. Про допомогу нагадує подяка, яку недавно передав школі командир полку.

Микола ЧАБАН

Попередня стаття:

Наступна стаття: