Випускниця першотравенської школи виграла грант і за кошти заокеанських меценатів продовжить освіту в престижній школі США

Автор: Анжела Левицька

Батьки, вчителі та друзі називають її сонячною людиною. Яскрава, рудоволоса, усміхнена. Але, крім яскравої зовнішності, Тетяна Цунік притягує до себе друзів життєрадісністю, душевним теплом і завидною цілеспрямованістю. А ще – вмінням за всяку ціну досягати свого.

Батьки оплатять лише візу і квитки до Борисполя

Випускниця школи №2 Першотравенська – одна з п’яти українських одинадцятикласників, хто в цьому році виграв стипендію Девіса. Отриманий грант Тетяна використає на навчання в школі Тафт у США – мріє стати журналістом. Крім того, дівчина отримала можливість після закінчення школи Тафта продовжити освіту в університеті будь-якого штату.

Стипендія Девіса покриває повний пансіон ( н а в ч а н н я , п р ож и в а ння, харчування, медичне страхування, навчальні матеріали, покупка ноутбука, квитки для поїздки на канікули додому, стипендія 110 доларів на місяць). Вартість навчання в школі Тафт становить 60 тисяч доларів на рік, навчання займе три роки, після чого Тетяна зможе пройти всі етапи подачі заявок до університету. Отриманий грант передбачає часткову компенсацію вартості навчання в ньому – 80 тисяч доларів (по 20 тис. доларів на рік на 4 курси). Вся виділена сума становить близько 280000 «зелених».

Таня виросла в звичайній сім’ї: батько працює гірничим майстром в шахтоуправлінні Першотравенське, мама – лаборантом в ДВГРС №8. Але, як і багато дбайливих батьків в маленькому шахтарському містечку, сім’я Цунік не шкодує сил і засобів на освіту дітей.

У Тетяни, за словами її вчителя Оксани Козорог, особливий склад розуму, працьовитість, старанність. Тому жодна шкільна, міська, обласна олімпіади не обходилися без її участі. Минулого навчального року вона перемогла в п’яти міських предметних олімпіадах, завоювала одне перше місце і три других – в обласних. Середній бал її атестата — 11,9. Переважно Тетяна перемагає в гуманітарних дисциплінах – мови, історія, література. Крім навчання, першотравенка встигала займатися бальними танцями, бігати на довгі дистанції, багато читати.

«Я хочу більшого»…

Шлях до Америки почався зі звичайного повідомлення в соцмережі про набір в програму UkraineGlobalScholars.

– UGS – благодійна організація, заснована українськими випускниками кращих американських вузів, щоб допомогти найталановитішим дітям України продовжити своє навчання в Америці. Я знала, що хочу більшого, ніж вчитись в українському столичному виші, – розповідає Тетяна. – Про здобуття освіти в США мріяла давно, але далі фантазій справа не заходила. Тут же я зрозуміла, що це можливо, і перенесла свою мрію в розряд «Мета». Тоді ця програма існувала тільки другий рік, але результати її першого випуску вражали.

Я успішно здолала всі три тури і стала фіналісткою UGS. Потім ми пройшли 6-тижневі онлайн-курси підготовки до американських іспитів і 10-денний семінар в Одесі. Після цього за кожним з фіналістів закріпили наставника, який відповідав на всі питання, перевіряв есе, давав мотивуючі «стусани». Тоді й почалася справжня робота.

Зрозуміла, що романтики не буде

Перший семестр, за словами дівчини, пройшов для неї як в тумані.

– Знала, що буде складно, але все одно дуже романтизувала процес вступу, – продовжує майбутня студентка. – Уявляла, як буду жити за чітко складеним розкладом. Як буду встигати все і відразу. Але вийшло інакше.

Я писала есе, заповнювала форми, готувалася до тестів, проходила інтерв’ю, паралельно робила уроки і готувалася до олімпіад. Опівночі заварювала собі кави, потім цикорій або корицю, вмивалася холодною водою, щоб не заснути, знову сідала писати есе в напівсонному стані і лягала спати о 3-й ночі – з відчуттям, що нічого не встигла. Прокидалася з величезними синцями під очима, які не міг приховати жоден тональний крем.

Тоді я зрозуміла, що романтики не буде. Режим і план не працювали. Їх скоро не стало. Сну стало менше, потім – ще менше. З’явилися істерики і зриви. Друзі ображалися, що мої дружелюбність і товариськість розчиняються без сліду.

Зараз, озираючись на ті півроку, усвідомлюю, що змогла пережити все це тільки завдяки приголомшливій команді UGS. Ніколи в житті я не відчувала настільки талановитих людей, що мотивують і надихають інших. Вони вселили в мене віру в себе, змусили повірити, що я гідна більшого, що зі звичайної дівчинки з маленького шахтарського міста можу стати людиною, здатною змінити щось у світі.

Втілення цієї мрії свідчить про те, що найвищі та амбітні цілі виправдовують себе. Про те, що діти з робітничого класу спроможні на більше, ніж бути шахтарями і бухгалтерами, і навіть на більше, ніж ми самі можемо собі уявити. Про те, що немає ніяких обмежень можливостей, що варто мріяти масштабно. У цьому світі можливо все. Просто повірте і йдіть впевнено до своєї мети! – бажає Тетяна землякам.